Час настав - Костянтин Матвієнко
— Малоймовірно. За переказами, Давидів скіпетр завдовжки не більш ніж шістдесят сантиметрів. Його зроблено зі срібла й мигдалевого дерева, а навершя — з чорного прозорого каменю. Нічого подібного у ваших курганах не знаходили.
— Багато речей викрадалося і викрадається чорними археологами, тому ми не маємо достеменних уявлень про всі типи ювелірних виробів, що можуть бути в нашій землі, надто про такий ексклюзив, — докинула Христина, аби й собі продемонструвати обізнаність.
— А на вашу особисту думку, Давидів скіпетр справді існував? — удав зацікавленість Аскольд.
— Принаймні є цілком імовірним створення його як ритуального предмета, царської регалії, а вже потім виникла легенда про чарівні властивості скіпетра, — мовив Пінський. — Є ж такі ентузіасти, що переконані в існуванні священної чаші Грааля, яка за описом є просто предметом посуду. Реально існує, наприклад, спис, яким нібито сотник Лонгін пробив груди Сина Божого, у двох примірниках: один у Вірменії, другий у Австрії. Останній був для Гітлера мало не фетишем. Його переконали, що насправді це спис Одіна[25], сакральна зброя всевладдя, і той, хто нею володіє, підкорить собі весь світ. В основу корони Ломбардії вставлено один із залізних цвяхів, яким тіло Сина Божого прибили до хреста спокути гріхів роду людського. Тому цю корону ще звуть залізною, і вважається, що вона має чарівні властивості. Цікавими можливостями наділяють також Святу угорську корону, її звуть короною святого Стефана. Закон визначав, що джерелом влади угорських королів була саме корона, а не особа монарха. Лише виконання трьох умов — коронації цією короною, обов’язково Естергомським[26] єпископом, у конкретній церкві старовинної угорської столиці — давало новому королю законне право здійснювати свою владу.
— А чи є подібні реліквії в іудаїзмі? — підтримала цікаву для неї розмову Христина.
— Звісно, їх багато. У Старому Заповіті, наприклад, є згадка про жезл плодючості пророка Аарона, також зроблений з мигдалевого дерева. А ще ви, мабуть, чули про Ковчег Заповіту, Скрижалі... Є також апокрифічні згадки про корону того ж Давида, меч і перстень царя Соломона. Кожний народ має власні легендарні артефакти. Символами влади імператора Японії досі є справжні сакральні речі, які, втім, ніколи не показують простим смертним. Це бронзове дзеркало, яшмові підвіски та меч. Хоча про меч кажуть, що його сховано у водах якогось священного озера чи річки.
— Скажіть, — щиро поцікавився Аскольд, — а чи досліджувалися підземелля Храму? Бо саме там можуть бути речі, пов’язані з царем Давидом і особливо з Соломоном, який, власне, і був першим будівничим Храму.
Бенціон зиркнув на хлопця, що напівлежав, спираючись ліктем на подушку.
— Там є якісь проблеми щодо юрисдикції над його територією різних віровизнань. Прямо над фундаментним муром Храму, Стіною плачу, зведено одну з найвизначніших святинь мусульман — мечеть Омара. Тому питання будь-яких досліджень є дуже делікатне і вирішиться лише після подолання комплексу комплексів, вибачайте за ненавмисний каламбур, та образ між цими релігіями. Якщо ви, Аскольде, не заперечуєте, то ми могли б окремо поспілкуватися на ці теми, а також і про ваші пошуки у печерах. Я зателефоную вам найближчим часом.
— Про наше відкриття краще розповість професор, — спробував уникнути пропонованої зустрічі студент.
їхню розмову перервала Люська. Вона попросила вже наливати чогось міцнішого від «Бордо», а сама запалила свічки, розставила їх на скатертині й вимкнула горішнє світло, лишивши тільки торшер у кутку. Бенціон розлив по пузатих чарках «Хеннесі». Христина підібгала ноги під себе, присунулася до Аскольда й поклала руку йому на талію. Хлопець, вдавши, що намагається дотягнутися до грона великого синього винограду, ніби випадково скинув руку аспірантки. Але та наполегливо повторила свій нехитрий маневр. Раптом крізь двері туалету, де не могло бути нікого, почулося характерне дзюрчання... води, що виливалася зі зливного бачка. Коли здивована Люська пішла поглянути, що ж воно сталося, у квартирі самі по собі увімкнулися освітлювальні прилади й телевізор. Усі підвелися, здивовано озираючись та перемовляючись. Утім, Аскольд, знехотя імітуючи здивування, подумки звернувся до Лахудрика:
— Дякую. Врятував мене від домагань нетверезої панни.
— Подякуй також русанівським домовикам. Я можу діяти лише з дозволу місцевих сутностей. Цей будинок відносно новий, тому домовиків тут мало і вони ще не дуже сильні, я з ними домовився і влаштував цей маленький виступ. Ви такі явища називаєте полтергейстом або бешкетами барабашок.
У замку вхідних дверей почувся скрегіт ключа, і вони відчинилися — несподівано раніше повернувся з відрядження господар квартири, неофіційний чоловік Люськи — Льоша.
— Це також твоя робота? — спитав домовика Аскольд.
— Ні, це він сам, але, судячи зі зміни настрою всіх присутніх, вже можна піти. Хоча ми так і не дізналися, де Люська взяла трунок.
— Зате знаємо, що Пінський полює на скіпетр Давида — жезл Аратти, — відповів Аскольд.
Прощання вийшло зібганим. Швидко вдягнувшись, Аскольд із Христиною, яка нав’язала йому свою компанію, вийшли на холодне подвір’я. Ішов мокрий сніг, було вітряно. Хлопець пошкодував, що не має грошей на таксі. Довелося чекати на маршрутку. На зупинці Христина щось розповідала йому про Бєню і Люську, чомусь зловтішалася з того, що «кращій подрузі» важко буде знайти пристойні пояснення для Льоші стосовно інтимності атмосфери цієї зіпсованої вечірки. Аскольд з сумом розумів невідворотність перспективи проводжати балакучу, під дією алкоголю, жінку аж до її дому, десь на Нивках. Знову спробував додзвонитися до Надійки, але вона так і не увімкнула телефон. Коли він клав мобільний до кишені, то відчув, що йому там щось заважає. Запустивши руку, витягнув товсту пачку двохсотгривневих банкнот. Христина здивовано поглянула на нього: ніколи не бачила у цього студента такої суми. Аскольд, покрутивши гроші в руках, знову поклав пачку назад.
— Лахудрику! Це твоя робота чи Пінський з якоюсь метою підклав, бо більше ж нікому? — спитав домовика.
— Боляче дивитись, як ти нудишся в її присутності. Тому я знайшов тобі трохи готівки, щоб довезти цю цяцю на таксі.
— А де взяв? Напевне ж, у когось украв. Негайно повертай назад! — гримнув подумки Аскольд.
— Ні! У тому будинку, де була вечірка, — почав пояснювати домовичок, — одну квартиру раніше винаймали ділки, які вирощували коноплі просто у ящиках в самій квартирі і продавали наркоманам. Коли їх накрила міліція, то весь