Час настав - Костянтин Матвієнко
— Ви вимагали у викрадачів негайної розмови з нею? — перервав блідий немов крейда Аскольд.
— В том-то и дело, что они не дали этого сделать! Позвонили лишь раз. Уже больше суток с ними нет никакой связи. В моей машине частный детектив, который ведет расследование. Ему необходимо задать тебе ряд вопросов. Он настаивает на том, чтобы я не присутствовал при вашем разговоре. Нежелательно также говорить в парке. Если боишься садиться в машину, то назначай встречу там, где тебе удобно. Только время не терпит.
— Нічого я не боюся. Ходімо.
Вони підійшли до джипа. Аскольдів співрозмовник мовчки забрав з машини мобільні телефони й пішов алеєю. Хлопець сів на заднє сидіння і зачинив дверцята. Поряд побачив доволі молодого чоловіка з відкритим приємним обличчям, у потертій замшевій світло-коричневій куртці.
— Вітаю. Мене можна називати Дмитром. Юрій Андрійович уже розповів вам про наші проблеми. Я додам ще дещо. Вас ми вирахували за сигналом мобільного. Є обладнання, що дає можливість визначити район місця перебування людини за вихідним сигналом її телефону. Вчора зранку ми вже точно ідентифікували ваші анкетні дані та встановили зовнішнє спостереження, також ми прослуховуємо і ваш мобільний. Ми схиляємося до того, що ви не причетні до викрадення дівчини, але є кілька підозрілих обставин, про які я змушений вас розпитати. По-перше, наш сканер мобільного зв’язку вчора ввечері чітко фіксував ваше місцезнаходження на Подолі, в районі Боричевого узвозу. Потім ми простежили миттєве переміщення сигналу на Печерськ і зафіксували вашу раптову появу там. Як ви це поясните?
— Обмежусь тим, що пораджу купити якіснішу шпигунську техніку, — похмуро відповів хлопець. — Якби не викрадення Надії, я б ще нагадав вам про відповідальність за незаконний збір інформації приватного характеру. До речі, де гарантія, що ви не причетні до цього злочину або не переслідуєте якісь інші цілі? Юрія Андрійовича, який назвався її батьком, я бачу вперше, вас також. Утім, я йому повірив суто інтуїтивно. Продовжуйте, будь ласка.
Аскольд дуже шкодував, що саме сьогодні з ним немає Лахудрика. Детектив, напевно, не чекав, що така зовсім ще молода людина легко перехопить ініціативу в цій непростій розмові. Але спробував узяти нахрапом.
— Ми припустили, що ви зустрічаєтеся з дівчиною. Але після вашої появи на Печерську прослідкували за вашою поїздкою на Русанівку. Звідти ви поїхали разом із симпатичною молодою жінкою. Це, звісно, ваша особиста справа, але скажіть: у яких тоді ви стосунках із Надією?
— У товариських. Знайомі нещодавно. Скажіть краще, коли вона зникла? — Аскольд відповідав стримано і чітко, не даючи співрозмовникові скоротити психологічну дистанцію між ними. — Можете описати обставини зникнення?
— Зникла дві ночі тому. Машина лишилася на стоянці біля будинку. Замкнена центральним замком. Камери спостереження стоянки зафіксували, як вона вийшла з неї. Жодних її речей ані в машині, ані на стоянці не лишилося. І ще одне: здирники, схоже, малопрофесійні, тому випадково прохопилися у телефонній розмові, що вже втратили в цій операції одну людину, яка загинула в автокатастрофі. Мовляв, ця втрата дає їм моральні підстави не дуже панькатися з дівчиною, якщо буде затримка з виконанням усіх їхніх вимог.
— Це вже щось.
Аскольд без подробиць розповів про їхнє з Надією знайомство, спілкування, спільну поїздку до Голосієва, зустріч з ментами, а також про машину, яка їхала за ними і, вилетівши на червоне світло, потрапила у ДТП. Вони не поверталися до цього автомобіля, бо на місці зіткнення миттєво виріс натовп — година пік. Тож допомогти потерпілим було кому.
— Слід перевірити лікарні та знайти тих міліціонерів, що нагнали вас із лісу — може, вони щось бачили, — вголос подумав детектив.
— Скажіть, — запитав студент, — а чи повідомили її братові Павлові у Краків про те, що сталося з Надією, і як він поставився до цього?
— Вам і про нього відомо, — констатував співрозмовник. — Думаєте, що це якісь родинні розбірки, на зразок боротьби за спадщину? Відкрию вам одну таємницю сім’ї Карпенків: там справді має місце конфлікт, але не майновий, а ідейний. Павлові не цікавий бізнес, і він навчається й працює у Польщі всупереч батьковій волі. З сестрою в нього якнайкращі стосунки, і батьки виключають можливість його участі у викраденні.
— Тоді його, напевне, слід охороняти, — припустив хлопець.
— Це вже робиться, а вам слід потурбуватися про себе. Аскольде, вчора, принаймні після вечірки, і за вами велося доволі професійне стеження. На жаль, ми засвітилися — мало досвідчених професійних кадрів, і злякали тих нишпорок. Сьогодні ж їх не було. Ми наразі втратили можливість з’ясувати, хто вони і що їм потрібно від вас. На бандитів нібито не схожі, але в будь-якому разі будьте обережні. Ваш телефон дозвольте лишити на прослуховуванні: раптом Надійці вдасться подзвонити комусь із родичів або знайомих, чи на вас вийдуть викрадачі. Стеження за вами знімаємо — обмаль людей. Ось номер мого телефону. — Дмитро простягнув дивну візитівку, де було надруковано лише сім цифр. — Дзвоніть у будь-який час.
Аскольд уже відчинив дверцята, аби залишити джип та детектив раптом поставив ще одне запитання:
— Скажіть, будь ласка, а з яким таким добродієм Апостолом ви час від часу говорите телефоном?
— Це один розумний літній чоловік. Бувайте.
***
Владімір Тараторкін увійшов до затишного ресторану з правильною назвою «Вареник № 1». Добре знайома офіціантка Оксана одразу провела його за улюблений столик і принесла глечик зі смачним узваром. Тімафєй з Алєксандром запізнювалися. Тараторкін уже вирішив замовити і на самоті з’їсти улюблені вареники з яйцем і цибулею, коли до закладу, мало не перечепившись через загороду із симпатичним чорним в’єтнамським поросятком, заскочили молоді цекісти. Вмостившись на стільцях, вони навперейми, але чітко розповіли про побачене і почуте на сьогоднішній прес-конференції професора Довжика. З їхніх слів можна було припустити, що цей учений міг знати про наявну в Печерах просторово-часову