Час настав - Костянтин Матвієнко
Лахудрик дуже засмутився, зрозумівши, що він також не може пройти крізь склепіння ані у видимому, ані у невидимому стані.
Врешті Аскольдові набридло стовбичити посеред галявини з піднятою рукою, і він, жестами попередивши, що розвагу закінчено, згорнув щита.
— То виходить, що цим жезлом можна не пустити кудись домовика або й полонити його? — спитав Лахудрик Андрія.
— Розумієш, пане бакалавре, — Андрій по-доброму зібрав зморшки навколо своїх пронизливо-синіх очей, — природа створення та існування таких сутностей, як, наприклад, ти, ґрунтується на поєднанні, як казатимуть маги у двадцять першому сторіччі, біохвильових та електромагнітних явищ. Коли ти переходиш у стан невидимості, то являєш собою розумне біополе. Ось. Щит — це теж поле, тільки, на відміну від тебе, його джерелом є енергія, яку генерує жезл, і воно не має власного розуму і власної волі. Природа вашої енергії цілком відмінна. Ось. Тому ти й не можеш його долати. Аскольде, підійти сюди. Ільку, ти теж. Правицями візьміться за жезл. Аскольде, подумки попроси жезл слухатися також Ілька.
Зверху на їхні стиснуті навколо скіпетра руки Апостол поклав свою велику долоню. Аскольд відчув раптовий приплив тепла, потім легеньке тремтіння — і все.
— Спасибі, — подякував Андрій. — Я навчу Ілька всього, що йому слід знати, аби правильно керувати властивостями жезла Аратти. Тобі ж, Аскольде, це знання, схоже, дано від народження. Прислухайся до себе — і все робитимеш правильно! Гаразд, зараз вам із Лахудриком уже час відпочити. Ходіть здорові.
Аскольд і домовичок попрощалися з усіма й, пірнувши у браму, опинились у печері Куба.
Зберігаючи граничну обережність та використовуючи телепатичні здібності Лахудрика, вибралися через вузенький лаз у Ближні печери, з них на подвір’я біля Хрестовоздвиженської церкви і поспішили на зупинку маршрутки, аби дістатися до Майдану. Та вулиця Мазепи виявилася перекритою міліцією через візит якогось іноземного прем’єра. Маршрутки не їздили.
— Ми з тобою два лохи, ги-ги-ги і ще ги-ги! — Лахудрик раптом подумки покепкував з них. — Коли Книга здатна створювати брами у місця, де вона вже була, то ми хоч зараз можемо опинитися вдома.
Аскольд ляснув себе долонею по лобі, швидко зайшов до найближчого підворіття, аби сховатися від перехожих... і за півхвилини стояв уже у власній кімнаті. Задоволений, що заощадив трохи часу, перевдягнувся та рушив на вечірку.
***
Квартиру Люсьчиного хлопця Льоші не можна було назвати затишною: студіо, облаштоване в стилі мінімалістичного хайтеку, де стінами відділявся лише суміщений санвузол, а замість столу та стільців просто на килимовому покритті підлоги лежали скатертина та кілька яскравих східних подушок. Ліжко заміняв двоспальний жорсткий матрац, а в кутках під стелею та на підлозі було закріплено потужні колонки музичної квадросистеми. Над скляним столиком для компакт-дисків, на стіні, висів плазмовий телевізор. Під іншою стіною розташувалася невелика кухонна стінка з шинквасом і двома барними стільцями біля неї.
Бенціон, заздалегідь попереджений про те, що їсти-пити доведеться напівлежачи, надягнув джинси і картату байкову сорочку. Він приніс два величезні пакунки з дорогою випивкою й делікатесними наїдками: чорною і червоною ікрою, пліснявими сирами, м’ясними та рибними баликами, горіхами й фруктами. Люська з Христиною заходилися розставляти тарілки на скатертині. Удвох молоді жінки швидко накрили галявину. Пінський запропонував приступати до аперитиву й розлив у келихи прохолодне біле «Бордо». Аскольд запізнювався. Розмова, що після формального знайомства Бенціона з Христиною якось не клеїлася, пішла веселіше. Пінський розпитував аспірантку про її роботу, розповідав про свою країну. Люська трохи нудилася, та коли її клієнт ненав’язливо почав розпитувати про колег Христини, і собі докинула кілька слів.
Нарешті прийшов Аскольд. Одразу ж «лягли до столу». Спроби обох жінок надати атмосфері веселої безпосередності давали жалюгідний результат, на всі Бенціонові намагання завести мову про інтереси та уподобання хлопця той відбувався одноманітними й лаконічними відповідями. Кілька разів переривав діалог, виходячи до коридору комусь дзвонити. Врешті не витримав невидимий Лахудрик.
— Ти що, прийшов сюди псувати настрій собі й людям?— сердито забубонів він у хлопцевій голові. — Пінський, між іншим, абсолютно захищений від сканування його думок — я не можу пробитися у його мозок, бодай трохи. Зате Люська, капость, — просто книга розгорнута. Саме вона умовила Христину притягнути тебе сюди, вона ж і з ворожкою її звела, і ментальний трунок передала, хоча думала, що то лише каталізатор для приворотного зілля.
— А навіщо вони це зробили, можеш довідатися? — подумки поставив запитання хлопець.
— Ні, вона про це зараз не думає. Аскольд вирішив трохи пожвавити розмову.
— Ви займаєтеся пошуком раритетів іудаїки в Україні? — спитав у Бенціона.
— Так. Я працюю в архівах і музеях, щоб ввести у науковий обіг якомога більше історичних документів та предметів культу. Це має суто наукове значення, але багато людей у вас вважають, що це робиться, аби потім пред’явити претензії на них з боку офіційної влади моєї країни та вивезти з України.
— А хіба це не так? — у лоб поставив запитання Аскольд.
— Ну, і в Україні відкривається все більше синагог та центрів іудаїки, сюди, на могилу цадика Нахмана[23] в Умані, здійснюють прощу тисячі хасидів з усього світу. Отже, ці речі можуть бути цілком придатні для використання за первісним сакральним призначенням, — приязно пояснив Пінський.
— А про які саме предмети йдеться? — спитала Христина.
— Перш за все сувої Тори — святого письма іудеїв, потім так звані корони Тори, вони здебільшого срібні; указки, якими ті, хто її читав, водили по рядках, бо не можна торкатися цих святих написів пальцями, шестисвічники-менори і ще багато чого іншого. У вас, у Музеї історичних коштовностей, дуже пристойна колекція предметів іудаїки, при нагоді подивіться.
— Зробили якісь відкриття? — підтримав розмову Аскольд.
— Так. Нещодавно в Житомирському обласному архіві віднайшли раніше невідомі сувої, що потрапили туди ще до війни. Та найбільше мене цікавить збір переказів про Давидів скіпетр. Дехто вважає, що його виготовлено саме тут, і він має надприродні властивості. — Пінський уважно дивився просто в обличчя Аскольдові.
— Тепер нарешті зрозуміло, чого йому від тебе треба! — прокоментував Лахудрик.
— У скіфських і сарматських курганах інколи знаходять ритуальні жезли шаманів і жерців цих народів. — Аскольд зумів зберегти незворушність і далі вести розмову рівним тоном. — Минулого року знайшли такий. Дерев’яна основа не збереглась, але