Коли дивишся в безодню - Олег Євгенович Авраменко

— Ти назвала його Маріо?

— Так, Маріо Феліче. Сподіваюсь, друге ім’я принесе йому щастя[5]… Ну все, Кристі, ходімо купатися. Не бійся за свої ноги — дно біля берега піщане.

Сандра взяла із сумки шматок мила і з веселим вищанням забігла в озеро. Кристина квапливо закінчила роздягатись і подалася слідом за нею. Свіжа, прохолодна вода приємно обпалила їй шкіру.

— Попливли до водоспаду, — гукнула їй Сандра. — Там дуже здорово.

Наступні чверть години дівчата мились і грались у воді, а потім повернулися на берег, насухо обтерлися рушниками й розляглися на ковдрі, ніжачись у лагідному промінні вечірнього сонця.

— Тепер розповідай, — озвалася Кристина. — Я хочу знати все.

Сандра ліниво простягла руку до сумки, витягла з її бічної кишені сірий конверт і віддала подрузі.

— Передовсім прочитай це. Тут два листа найсвятішого Іларія, коли він ще був митрополитом Істрійським, адресовані тодішньому предстоятелю Несторіанської Церкви патріархові Нікодиму. Мою історію краще почати з них.

Кристина лягла долілиць, видобула з конверта дюжину списаних дрібним почерком аркушів і, поклавши їх перед собою на ковдру, стала читати. Почерк у теперішнього патріарха був не дуже гарний, тож частенько їй доводилося вгадувати слова, написані надто нерозбірливо або змазані чиєюсь необережною рукою. Добре хоч текст був грецькою мовою, якою Кристина володіла досконало.

У першому листі йшлося про гучний скандал у родині князя Верховинського, чия менша донька, чотирнадцятирічна Мар’яна, несподівано завагітніла. Розгніваний князь вимагав від неї назвати ім’я батька небажаної дитини, але дівчини клялася й божилася, що вона незаймана. Певна річ, їй ніхто не повірив, та й придворний лікар авторитетно стверджував, що це не так.

Утім, князь Властимир і без доччиного зізнання здогадувався, хто батько її дитини. Всі підозри падали на його небожа Огнеслава, що зростав разом з Мар’яною і був її кращим другом. Підозри князя переросли у впевненість, коли Огнеслав, навіть не намагаючись виправдатися, втік від дядькового гніву і сховався в родовому замку своєї матері.

Оскаженілий Властимир поспіхом зібрав військо з наміром узяти штурмом замок невістки і суворо покарати Огнеслава, але тут у родинну сварку, що грозила закінчитися кровопролиттям, утрутився митрополит Істрійський. Йому вдалося примирити обидві сторони конфлікту, Огнеслав офіційно визнав себе батьком дитини, а невдовзі відбулося його весілля з князівною — що, загалом, відповідало бажанню обох молодих людей. Щоправда, у вузькому сімейному колі він і далі наполягав на своїй невинності, а Мар’яна — на своїй незайманості, проте їхні заяви сприймалися родичами, як прояв звичайної дитячої впертості.

Єдиний, хто повірив Мар’яні та Огнеславу, був митрополит Іларій. У своєму листі до патріарха владика навів цілу низку знамень, що мали місце на Грані за пару місяців до скандалу, приблизно в той самий час, коли було зачато дитину, і підкріпив їх розлогими цитатами з Біблії та філософських книжок. Його арґументи справили на Кристину двоїсте враження. Більшість явищ, на які він посилався, були радше курйозними, ніж знаменними, одначе серед них було й кілька таких, що змушували задуматись. Передовсім це була поява в істрійському небі трьох нових зірок під час параду планет. Навіть окремі спалахи таких зір стаються нечасто, та якщо на небі спалахує відразу три нові зорі, до того ж розташовані в кутах рівнобічного трикутника, і відбувається це в той час, коли всі планети місцевої сонячної системи вишикувалися в одну лінію, — тут мимоволі задумаєшся про знамення й утримаєшся від того, щоб поміщати це слово в лапки. Вочевидь, владика Іларій довго шукав, на що ж це знамення вказує, а коли стався скандал у родині князя Верховинського, він запідозрив, що тут ідеться про непорочне зачаття, і поквапився доповісти своєму начальству.

У другому листі владика Іларій повідомляв, що о 4 годині 52 хвилини ранку 21 грудня 1974 року князівна народила сина, якому дали ім’я Володислав. Ця подія також супроводжувалася багатьма загадковими явищами, та цього разу митрополит згадав про них побіжно, зосередившись лише на поведінці трьох зірок, що з’явилися в ніч на 17 березня — тобто рівно за сорок тижнів до народження дитини. У своєму попередньому листі Іларій не згадав про ще одну дивовижну властивість цих зір, окрім їх раптової появи та симетричного розташування; не згадав, бо тоді ще не помітив, що вони повільно рухалися відносно решти зірок істрійського неба. Ці три зорі впродовж усього терміну вагітності князівни поступово зближувалися і в ніч перед Святвечором зійшлися в одній точці, утворивши одну надзвичайно яскраву зорю.

Далі в листі мовилося, що під час хрещення на долонях лобі та лівому боці грудей Володислава з’явилися невеликі кровоточиві ранки — так звані стиґматичні мітки, сліди Христових ран, які під кінець церемонії негайно й безслідно зникли. Коли ж хлопчика занурили в купіль зі святою водою, над його головою виникло золотаве сяйво у формі німбу, а до співу церковного хору долучилась якась тиха музика — майже нечутна, але така красива, що чимало присутніх у храмі навіть розплакалися від захвату та замилування.

Іларій особисто хрестив новонародженого і був уражений цим до самої глибини душі. У своєму листі, написаному того ж таки вечора, він відкинув властиву священнослужителям стриманість та обережність і висловив глибоке переконання, що дитина, яку він допіру тримав на руках, є Спаситель, новий месія, надісланий Небесами багатостраждальному людству. За додатковий арґумент митрополит наводив розрахунки, що в момент народження Володислава на Основі у Вифлеємі якраз була північ з 21 на 22 грудня — а Ісус, що вже вважається науково доведеним фактом, народився саме опівночі зимового сонцестояння.

Насамкінець Іларій запевнив патріарха, що до отримання відповідних інструкцій він не робитиме жодних публічних або приватних заяв стосовно божественної природи княжича Володислава. Більше ніхто на Істрі не звернув особливої уваги на знамення, якими супроводжувалися ці події, а якщо й звернув, то ніяк не пов’язав їх з народженням у князя Верховинського внука. Стиґматичні знаки на тілі та золотаве сяйво над головою, звичайно, помітили всі присутні на церемонії, а більшість із них також чули й тиху неземну музику, проте князь Властимир, що був хоча й слабким, але