Коли дивишся в безодню - Олег Євгенович Авраменко

Якийсь час по тому вони мовчали. Кристина неквапно вдяглася, ретельно розчесала волосся, а тоді промовила:

— У всьому цьому є один позитивний момент. Тепер ти можеш не боятися претензій темних сил на Маріо. Він не на їхні зуби.

— Атож. Найсвятіший Іларій пояснив мені, що Веліал блефував. Йому потрібна була не душа, а життя мого сина. Під час Прориву на Аґрісі він здогадався, хто такий Владислав, і зрозумів, що не зможе знищити його, поки в ньому є небесна сутність. Тому й наказав мені зачати дитину, яка перебере на себе цю сутність і зробить Владислава вразливішим.

— А потім збирався знищити тебе з малюком?

— Принаймні так вважає патріарх. Він переконаний, що Веліал сам себе перехитрив, намагаючись убити відразу двох зайців — одночасно впоратися і з сином, і з батьком. Але до народження дитини чіпати Владислава не було сенсу. На щастя, його підвела жадібність. От якби він наказав мені втекти і десь сховатися, щоб дочекатись пологів… — Сандра здригнулася всім тілом. — Це й стало головною причиною, чому я погодилася на пропозицію патріарха. Я ще могла довірити Інквізиції вберігати мого сина від його призначення Нижньому Світові, така задача їй під силу. Але захистити від замахів… Ні, це неможливо! Серед інквізиторів є аґенти темних сил, і деякі з них обіймають досить високі посади. Той же Віштванатан Сідх майже тридцять років перебував у лавах Інквізиції, дослужився до віце-прецептора і був викритий лише випадково. А ось зовсім свіжий приклад: лейтенант Ларсон, що вже після моєї втечі отримав призначення в почет Владислава та Інґи, виявився зрадником.

— Свен Ларсон? — промовила приголомшена Кристина. — Ларсон зрадник?!

— Ти його знаєш?

— Певна річ! Були навіть розмови, що згодом дядечко Ференц збирався поставити його на місце Дай Чженя.

— Ну от бачиш! Виходить, він був поза підозрами… та що там — ні в кого не викликав ні найменших сумнівів, і якби я залишилась у палаці, йому б не склало труднощів убити мого сина.

Кристина розгублено похитала головою:

— Я просто не можу повірити! Ларсон здавався таким надійний, таким правильним… А він точно зрадник?

— Наскільки мені відомо, так. Коли на Істрі виявили мої сліди, Ларсон, мабуть, надто поквапився доповісти про знахідку своєму господареві і на цьому спалився.

— Його вже стратили?

— За моєю інформацією, йому вдалося втекти. Хоч, може, його і вбили, але приховали це. Керівництво ордену намагається зам’яти цю історію, тож чимало в ній залишилося нез’ясованим. Скажімо, мені хотілося б знати, як вони виявили мої сліди на Істрі. Ми ж провели там лише кілька днів і були вкрай обережні. Щоправда, я утнула одну дурницю — викинула в озеро перстень Бодуена. Проте мені важко повірити, що його могли там знайти, такі амулети не дають ніякого характерного випромінення.

— А що ти робила на Істрі?

— Народжувала. Це була патріархова ідея: він вважав, що мій син конче має з’явитися на світ на рідній землі свого батька. Його арґументи не здались мені переконливими, проте я не стала заперечувати.

— І там, на Істрі, над тобою провели екзорцизм?

— Збирались, але не встигли. Його провів сам Маріо.

— Як це?

Сандра знизала плечима.

— Це сталося під час пологів, а як саме і в який точно момент — невідомо. Коли я народжувала, ніхто з присутніх не звертав уваги на мою маґічну ауру, їм було не до того. А потім з’ясувалося, що ніякої потреби в екзорцизмі немає. Для підстраховки несторіанці піддали мене різноманітним тестам, а коли переконалися, що при пологах я позбулась одержимості… — Вона на секунду замовкла. — Краще не згадувати, що було потім. Тоді вони остаточно повірили, що їхній патріарх не помилився в тлумаченні пророцтва, і почали ставитися до мене, як… як до Діви Марії. — Сандра поглянула на свій наручний годинник і звелася на ноги. — Гаразд, Кристі, нам час повертатися. Зараз повечеряємо, потім заберемося в ліжко і будемо базікати, аж поки заснемо.

Зібравши речі, вони рушили назад до будинку.

— Ти не шкодуєш про втрату своєї сили? — запитала Кристина.

— Звісно, шкодую, ще й як. До останньої миті я в глибині душі сподівалася, що вже владнається і я збережу свій чаклунський хист… Та що вже про це говорити! Мені й так пощастило, що я уникла долі інших одержими, урятувалася сама і врятувала мого малюка. Зараз я вільна людина, живу й насолоджуюся життям, маю сина, задля якого хочу жити. А моя сила… Так, я звикла до неї змалечку і тепер почуваюся такою вразливою, такою безпорадною. Та, зрештою, живе ж більшість людей без неї. А тут, на Основі, взагалі не знають про маґію. І нічого — якось обходяться без неї.

— До речі, це ти обрала Основу чи несторіанці?

— Запропонував патріарх, а я погодилася. Його міркування очевидні — він хоче, щоб майбутній месія зростав і виховувався на найголовнішій Грані світу. А для мене найголовніше безпека сина.

— По-твоєму, тут безпечно?

— Певна річ. Тут безпечніше, ніж на будь-якій іншій населеній Грані. Це єдине місце, де інквізитори не діють відкрито, а доступ для нечисті вкрай ускладнено. До того ж, ніде більше немає такої високої щільності населення, як на Землі. Тут можна загубитися в будь-якому великому місті, і навіть твої сусіди не стануть допитуватися, хто ти і звідки. І вже тим більше не напишуть донос до найближчого посту Інквізиції: мовляв, так і так, дорогі захисники, тут у нас оселилися підозрілі чужинці, тож прийдіть і розберіться, чи не служать вони дияволу. Звичайно, найбезпечнішим місцем була б ненаселена Грань, на зразок цієї; проте Маріо, як і