Коли дивишся в безодню - Олег Євгенович Авраменко

— Вона чаклунка, — сказала Кристина, ледь-ледь роздивившись ауру дівчинки, яка в умовах Основи була помітна лише в безпосередній близькості. — Має типовий проміжний дар.

— Так, знаю. І це ще більше нас спантеличує. Вона цілком може бути з Основи і не знати про свій хист до чарів, але з таким самим успіхом могла прибути з Граней — і тоді наші справи кепські.

Кристина ще пильніше придивилася до дівчинки. Її чаклунська сила перебувала в прихованому, латентному стані, однак це ще нічого не означало. Сила могла просто спати, як спала й сама дівчинка.

— А чи не надто небезпечно тримати її тут, поблизу твого сина?

— Так, небезпечно. Але що нам залишалося робити? Не могли ж ми вбити її й викинути в море. П’єтро й Рахім провели перевірку на предмет одержимості — з нею все гаразд. А щоб вона була повноцінною чорною відьмою… ні, для цього надто юна. До того ж незаймана — а обряд Чорного Причастя, як відомо, супроводжується втратою невинності. Попервах ми мали намір переправити її в якийсь інший кінець Землі й залишити там біля однієї з лікарень, де про неї подбають. Але потім відмовилися від цієї ідеї: прокинувшись, дівчинка могла згадати, що знепритомніла в нашій садибі, а тоді почалися б усілякі розслідування, неприємні розмови з поліцією. А нам це геть ні до чого.

— Та все одно, краще її тримати в іншому місці, якнайдалі від тебе та Маріо.

— З цим ніхто не сперечається. Проте зараз на всій Основі лише п’ятеро осіб посвячені в мою таємницю, і всі вони мешкають зі мною. Ми вирішили, що розділятися ще ризикованіше, ніж залишаи дівчинку тут. Незабаром сюди прибуде ще семоро втаємничених, і хтось із них подбає про нашу гостю. А поки ми мусимо тримати її біля себе і стежити, щоб вона, опритомнівши, не втекла.

Сандра поправила на дівчинці простирадло й ніжно погладила її по голові. Ніби у відповідь на цей дотик, дівчинка ворухнулась, її вії здригнулись, вуста трохи розтислися, вона судомно вдихнула повітря, немов плавець після глибокого пірнання, і закашлялася.

— Вона отямлюється! — напружено вигукнула Сандра. — Кристі, мерщій клич Фатиму та Ельвіру!

Кристина кинулася до дверей, визирнула в коридор і жестом покликала обох жінок, що стояли біля сходів і тихо між собою розмовляли. Коли вона повернулася до ліжка, дівчинка вже рівно дихала, а на її досі блідих щоках з’явився слабкий рум’янець. Схоже, летарґія перейшла в нормальний сон.

Через кілька секунд до спальні забігли схвильовані Ельвіра й Фатима. Не озираючись на них, Сандра сказала:

— Спляча красуня прокидається. Сповістіть П’єтро та Рахіма. А Лючія нехай бере Маріо і негайно йде до нашої хатини на Гранях. Так, для підстраховки.

— Ви теж маєте піти, пані, — промовила Ельвіра, взявши її за руку. — Зараз я відкрию Завісу.

— І не подумаю, — вперто хитнула головою Сандра. — Поки явної загрози немає. А мені не терпиться дізнатися, хто наша гостя і чому до нас прийшла. Навіть якщо вона ворог, ви легко з нею впораєтеся.

— Тоді хоч відійдіть від неї. — Жінка безцеремонно відтіснила Сандру від ліжка і прикрила її собою.

Незабаром до кімнати ввійшов Рахім — високий смаглявий чоловік років п’ятдесяти. Він повідомив, що Лючія з дитиною вже залишили Основу в супроводі П’єтро та отця Едвіна, коротко поганив Сандру за впертість і наказав Фатимі про всяк випадок тримати відкритою Завісу.

Тим часом дівчинка опритомніла. Вона засовалась у ліжку, тихо схлипнула і трохи підняла повіки, мружачись від яскравого світла. Кристина помітила, що Рахім наготував до удару потужні руйнівні чари, спроможні за мить обернути ліжко з дівчинкою на порох. Ельвіра тримала перед собою силовий щит, цілком затуляючи ним Сандру, а Фатима стояла біля щойно відкритої Завіси, готова будь-якої миті схопити свою підопічну й силоміць затягти її на Грані.

Проте дівчинка не виказувала жодних ворожих намірів. Радше навпаки — затуманений погляд її сірих очей промінився страхом і благанням. Вона підняла тремтливі руки, затуливши в безсилому жесті обличчя, і щось жалібно проказала незнайомою Кристині мовою.

— Ану, ану! — Сандра рішуче відсунула вбік Ельвіру, підступила до ліжка і звернулася до дівчинки тією самою (так, принаймні, здалося Кристині) мовою.

Дівчинка прибрала від обличчя руки й відповіла вже не таким наляканим тоном. Сандра зосереджено насупилася, вслухаючись у слова співрозмовниці, відтак сказала грецькою:

— Це мова слов’янської групи. Я погано розумію, що вона каже, але, здається, вважає нас слугами диявола.

— Спитайте, хто вона така, — порадив Рахім.

Сандра повільно й виразно промовила кілька слів. Дівчинка спантеличено моргнула й перепитала. Сандра повторила ще повільніше. На вродливому обличчі дівчинки промайнула усмішка, і вона щось промовила — уже геть без страху.

Сандра подивилася на Рахіма.

— Якщо не помиляюсь, вона сказала, що я розмовляю так само кумедно, як її старша братанка. Не знаю, що таке „братанка“. Можливо, це похідна від слова „брат“.

Здогадавшись, про що йдеться, дівчинка ствердно кивнула:

— Моя старша братанка. Інна. Жонка Володиславова.

Сагндра приголомшено втупилась у неї.

— Інна?! Дружина Владислава?!… Вона знає Інґу!

— Хто тут мене знає? — зненацька пролунав від дверей знайомий голос.

Кристина рвучко обернулася, задіявши охоронні чари, а вже наступної миті завмерла, роззявивши від подиву рота. Решта вчинили так само — тобто, повернулися до дверей, привели в дію захист і аж сторопіли, побачивши на порозі принцесу Інґу. Вона була в пом’ятому й пропиленому дорожному костюмі, її хвилясте біляве волосся було скуйовджене, обличчя виказувало втому, а у великих синіх очах мерехтіли вогники допитливості. На руках у неї сидів кіт Леопольд.

— Що тут сказати, гарно ви охороняєте Сандру, — промовила принцеса глузливо й докірливо. — А якби на моєму місці був ворог?

Дівчинка кволо