Коли дивишся в безодню - Олег Євгенович Авраменко

потім стане пізно — Прорив набере силу й перекриє доступ до Колодязя, а всі найближчі Вуалі буде знищено. Єдина людина в загоні, яка може переконати Владислава вчасно відступити, командор Дай Чжень, загине на самому початку — про це подбає мій слуга. Отож я все передбачив.

Сідх розправив свої крила й затряс ними в повітрі.

— Ти мудрий і далекоглядний, мій пане! Я щасливий служити тобі, найвеличніший з князів, царю царів, Володар Пітьми…

— Годі! — відмахнувся Веліал. — Зараз не час співати мені дифірамби. Вирушай до Пекельної Брами, там уже формуються Орди Вторгнення. Очолюй їх і чекай на сиґнал. І молися Споконвічному Хаосові, пристрасно молися, щоб за ці кілька годин Інґа не надумала переговорити з Владиславом…

Розділ 20
Інна. Перехрестя

— От і все, — сказала Сандра, тримаючи мене за обидві руки. — Мені пора.

Я рвучко обняла її.

— Щасти тобі, люба. Бережи малюка… Я б так хотіла поїхати з тобою!

Вона вивільнилася з моїх обіймів і похитала головою.

— Ні, Інно. У кожної з нас свій шлях, своя доля, і разом нам не зійтися. Повертайся до Владислава — ти потрібна йому, а він потрібен тобі, в ньому твоє істинне призначення. Не бійся, що згубиш його, це все Веліалові вигадки. Справжнє кохання не губить, а рятує, воно дає життя і протистоїть смерті. Переступи через свій страх, подолай свою слабкість — і повертайся. Все одно ти не зможеш без нього жити.

— А ти?

Сандра сумно всміхнулася і взяла з рук Кристини маленького Маріо Феліче.

— Не турбуйся, якось проживу. Я вже знайшла своє місце в житті.

Вона цмокнула мене в щоку, кивнула на прощання Ґуннарові та Леопольду і разом з Кристиною забралася до брички з відкидним верхом, де вже сиділи Ельвіра та Лючія. П’єтро, що керував екіпажем, ударив батогом двох коней, бричка рушила з місця і в супроводі Рахіма, Фатими та отця Едвіна проминула райдужну арку, яка відразу й згасла.

Вже біля самого краю латки Сандра озирнулася до нас і надіслала рукою поцілунок. А через кілька секунд увесь загін зник з поля нашого зору, вирушивши в подорож по Трактовій Рівнині…

Я тихо зітхнула й змахнула з вій непрохану сльозу. Ґуннар підбадьорливо поклав мені руку на плече, а Леопольд сумно мовив:

— Шкода, що Сандра поїхала. Ми щойно знайшли її, а вона знову поїхала. Я сумуватиму за нею.

— Ми всі сумуватимемо, — сказала я, нахилившись і лагідно потріпавши його коротку шерсть. — Ну, гаразд, котику, біжи до дівчат. А ми з Ґуннаром неквапно пройдемося.

Леопольд махнув хвостом і помчав уперед, до пальмового гаю. Ми пішли слідом за ним, думаючи кожен про своє. Лише на півдорозі Ґуннар стримано мовив:

— А знаєш, Інґо, я цілком згоден із Сандрою — вона дала тобі гарну пораду. Твоя затія з утечею від Владислава від самого початку була дурною й безперспективною. До того ж дитячою. Дорослі люди так не поводяться. Не можна вирішити проблеми, втікаючи від них. Хоч як швидко ти бігаєш, вони все одно наздоженуть тебе й накинуться зусібіч.

Я кинула на Ґуннара сторожкий погляд. На якусь секунду у мене виникла підозра, що він підслухав мою вчорашню розмову з Сандрою, коли вона розповіла мені про справжню причину своєї втечі, дала прочитати листи найсвятішого Іларія, коли той був митрополитом Істрійським, і познайомила з таємним пророцтвом константинопольського патріарха Несторія. Проте ні — Ґуннар нічого не знав, бо тоді поводився б геть інакше. Така історія знатна вибити з колії навіть найнезворушнішу людину, а кузен був доволі вразливий і зовсім не вмів прикидатися. Якби він підслухав бодай уривок нашої розмови, то неодмінно виказав би себе своєю поведінкою. Найпевніше, він просто відчув, що моя рішучість ховатися від Владислава дала слабину, і скористався цим, щоб долучити свій голос до Сандриних порад та вкрадливих нашіптувань мого внутрішнього демона-спокусника.

Мушу визнати, що після розмови із Сандрою арґументів за повернення додалося. Ґуннар мав цілковиту рацію, коли говорив чотири дні тому, що я втікаю від Владислава не так через страх за нього, як із страху перед ним. Та тепер я могла заспокоїтися — якщо вірити пророцтву Несторія, мого чоловіка оминула гірка чаша месії, а мені більше не грозило стати новоявленою Марією-Маґдалиною.

Проте це була не єдина причина моєї втечі, існували й інші, не менш вагомі, і ось вони, на жаль, залишалися в силі. Сандрина розповідь аж ніяк не спростувала їх, зробила ще серйознішими й нездоланнішими. За великим рахунком, мені було однаково, від кого народився Владислав — від земного чоловіка чи від Духа Святого, — зрештою, панотці стверджують, що всі люди є дітьми Божими. Але я не могла допустити, щоб моє кохання заподіяло йому шкоду, привело до його загибелі. Я щосили намагалася переконати себе, що Веліал збрехав, адже він володар обману і за своїм становищем зобов’язаний брехати, проте на кожен мій арґумент завжди знаходилися заперечення, найвагоміше з яких полягало в тому, що я, крути не верти, все ж диявольське поріддя…

— Я думаю над цим, — нарешті сказала я. — Та ще нічого не вирішила. Прошу, не тисни на мене. Все набагато складніше, ніж тобі здається.

— Я далекий від думки, що все просто й однозначно. Чудово розумію, що ти маєш серйозні… — Він осікся. — Гаразд, Інґо, не тиснутиму. Вирішуй сама. А мою думку ти знаєш.

— Так, знаю.

Ми з Ґуннаром підійшли до гаю, посеред якого стояв невеликий будинок. Тут ми провели останні два дні, поки отець Едвін та Ельвіра шукали для Сандри новий сховок. Людині, не знайомій з особливостями ґеоґрафії Буферного Поясу, здавалося б украй необачним переховуватися в безпосередній близькості від того місця на Основі, де вешталися слуги Нижнього Світу. А насправді тут було так само безпечно, як і на решті Поясних Граней;