Перші півні - Остап Соколюк
— О… то ви зайдете перед від’їздом?
— Аякже.
— Добре. Будьте здорові.
Сільський голова врешті вийшов за браму і рушив по дорозі. А за мить повернувся Дан, розлючений і почервонілий. Він рвучко відчинив двері хати і залетів у середину. Старший напарник в цей час щось перебирав на полицях. Не сказавши ні слова, юнак гупнувся на лаву. Захар глянув на нього із розуміння і повернувся до своєї справи.
— Говорив з батьком? — почулося запитання.
— Говорив, — пролунала відповідь.
– І що він сказав? — чоловік продовжував стояти спиною до свого молодшого напарника.
Дан люто клацнув язиком і скривився:
— Що він нізащо не віддасть свою дочку за якогось зайду!
— Вагомий аргумент. Що збираєшся робити?
— Я заберу її із собою. Без згоди батьків. Вони не повинні вирішувати нашу долю, — впертим голосом відрізав Даниїл.
— Добре. Досить, — Захар обернувся, підійшов до столу і сперся на нього руками. — Є важливіші речі…
— Справді? — іронічно звів брови юнак.
— Так. З’явилось багато новин. Приходив війт. Він розповів, що в сусідньому селі позавчора спалили млин. Вважалося, що в ньому живе Ясик, і млин уже пробували палити, та нічого не виходило. Як ти гадаєш, що це означає?
Скидалось на те, що Дан був приголомшеним, хоч в цей момент його турбувало лише одне питання.
«Лада. Я заберу її з собою».
— Звідки я знаю, — зітнув плечима він.
Захар невдоволено похитав головою.
— Місце Сили тої нечисті знищено. Отже вона або знищена, або її там немає. Ти сам прекрасно розумієш, що тут можливий лише другий варіант. Тобто, я майже впевнений: в нашому селі тепер два Ясика.
— Два?! Але ж вони обоє без Місця Сили? Вони слабкі і взагалі не відомо, як вони ще не вивітрились к бісу?
Даниїл нахилився до напарника — нарешті він був вражений несподіваними новинами.
— Ще ця ніч. Сьогодні все вирішується. Якщо наш тутешній Ясик якось переманив до себе тамтешню почвару, значить в нього були, гм, вагомі аргументи.
— Мабуть, той Ясик неймовірно сильний, якщо той млин досі не могли спалити, — зробив висновок Дан.
Захар ледь помітно кивнув.
— Неймовірно сильний. А баба Василина сказали, щоб ми берегли перших півнів.
Юнак аж підскочив:
— Що?? Мені вона таке не казала.
— Не тобі, а війтові.
Дан завмер із розкритим ротом.
— То що? Значить це правда — легенда про перший півнів?
— Я не знаю. Але сказано, що якщо нечисть знайде і знищить їх, то світанку не буде — село накриє темрява. Тоді всі тут опиняться у пастці. Я не знаю взагалі, що тут тоді відбудеться! Може саме Зло підніметься із надр гір. Повір, тоді ми навіть не згадаємо про те, що знищили місця сили Ясиків.
Пауза. Даниїл думав.
– І що ти пропонуєш?
— Сьогодні вночі стерегти одну із крайніх хат села, — голос Захара був твердим.
— Але чому Ясик раніше це не зробив?
Захар спинився. На його обличчі ніби вперше промайнула невпевненість. Збентеженість. Зневіра. Він зітнув плечима, але сказав те, що не відповідало цьому жесту:
— Ти пам’ятаєш теорію про Оп #243;ри Добра?
Даниїл приклав руку до підборіддя.
— Так. Ти хочеш сказати, що півні і є ними? Але ж це неймовірно!
— Чому? А в Часи Загрози? Коли темрява поглинула гори, і всі були переконані, що по селах вщент знищені Оп #243;ри. Саме через це нечисть тріумфувала.
Дан не знав, що відповісти. Образ Лади знову недоречно зринув в пам’яті. Згадка про Часи Загрози викликала неприємну гарячу важкість в руках і ногах. «Ми опинимось у пастці».
— Але ми не зможемо стерегти одразу обидві хати.
— Доведеться стояти біля одної. Іншого півня хай вбивають, — промовив Захар. — Одну ніч витримаємо — до наступної вони дійсно не дотягнуть.
Молодший напарник знову замислився.
— Тут щось не так. Тут все не так. Якщо б Ясики дізнались раніше про перших півнів, то ще вчора… Навіть в тому разі, коли для цього ритуалу потрібно було якраз дві нечисті істоти, то ще вчора вони б зі всім покінчили. Тоді б все зійшлось: і покинуте напризволяще Місце Сили, і похід тутешнього Ясика за допомогою в сусіднє село. Все, все б зрослось. Але ні. Ми бачили лише безуспішні спроби проникнути в наш дім. Тут щось не так. Сам сюжет якийсь бракований. Та ще й баба Василина, яка все знає, але каже лише війтові.
— Я зроблю чай, — сказав Захар і відвернувся до пічки.
— Ти не подумав, що вони нас виманюють? Їм просто потрібна наша хата. Може вони тут щось важливе шукають? — не вгавав Дан.
— Знаєш, я про це встиг подумати. Мене теж вбиває така невизначеність, проте ми нічого не можемо вдіяти — люди знають менше, ніж нечисть. І нам треба робити єдине, що вважаємо за потрібне.
Захар розпалив вогонь.
— Я поставлю печать на хату. Як завжди. Вчора вони не залізли, а сьогодні тим паче. Зрештою, нам не треба розуміти нечисть — нам треба її позбутись.
Дан невдоволено м’яв підборіддя. Проте слова Захара його завжди переконували.
— Гаразд, — кивнув він. — Але ввечері в мене зустріч з Ладою. Не переживай: я не надовго. Скажу їй, що ми їдемо завтра вранці.
Чоловік пройняв юнака глибоким, розумним поглядом, як проймає батько сина, коли вже не може йому перечити.
— Ти впевнений?
— Так, — підтвердив Даниїл.
— Що ж, дивися, щоб її батько не наздоганяв нас потім із шаблею в руці, — попередив Захар.
— В разі чого — ти втечеш, бо будеш сам на коні. Зате залишишся без кухаря, — усміхнувся Дан.
— Ох ти й авантюрист!
Ай, справді: хай все йде під три чорти! Інколи настають такі часи, коли ти нічого не можеш контролювати. І тут, і там все виходить із ладу, не слухається, не йде так, як слід.
Захар почекав мить і додав:
— Вип’ємо чаю.
Дан неуважно угукнув — він знову думав про своє.
Трикляті думки.
— Зло йде завжди хитро. Обходить. Обходить. Кружляє. А добро наївне і дурне — йому пряма дорога.
* * *
Притулившись до стовбура дерева, Даниїл стояв там, де починається стежка до ріки. Вона пролягала між двома парканами сусідніх хатинок. За огорожами тягнулися городи і сади. Надворі стемніло.
Ця місцина була маленькою сценою для діалогів. Саме тут відбувались інтимні розмови, вечірні зустрічі подалі від чужих очей, тут зізнавались в коханні, цілувались, шепотіли ніжні слова.
Дан запримітив її здалеку. Сутінки обрамлювали Ладу, немов якесь чарівне створіння. Зараз вона виглядала особливо красивою. Даниїл ступив їй назустріч.
