Порожнє небо - Радек Рак
Так думав Толпі, доки не підвів погляду.
Повіяв вітер, і сморід гнилі та пташиного посліду мало не повалив його на дерев’яну підлогу балкона. Понад будинками з’явилося щось потворне та важке, темрява у темряві, якась скручна циклопічна маса. Вона росла, розбухала в шурхоті тисячі крил. Наче чорне сонце вставало над містом. Революціонери внизу галасували і показували на нього пальцями.
— Відпускайте, хррр! — захрипів Геспер. — Ну ж бо, відпускайте!
Але Толпі стояв, геть знетямлений, вдивляючись у пташине гніздо, що невтримно наближалося. Птахи, здавалося, несли його в дзьобах, у пазурах та на спинах, а птахів тих була сила-силенна. Цілий легіон.
І тоді годинник на вежі ратуші почав бити північ.
Перший удар вирвав Толпі із заціпеніння. Перший удар — і рух Геспера та Тифона, їхні руки, простягнуті в бік прикритого ковдрою місяця. Боммм. Боммм. Боммм. Хлопець міцніше вхопився за краї ковдри.
Заради Аделі, подумав.
І стрибнув.
— ШМОК!!! Ти, ідіоте!!…
Першої миті місяць почав підносити його вгору, наче Толпі був зовсім невагомим. Але хлопець одразу зачепився за оздобу шпиля і повиснув на ньому, все ще тримаючись за місяць, загорнутий у ковдру. Боммм. Боммм.
— Відпусти! Відпусти його, дурню!!! — голос Геспера тремтів, наче осикове листя.
Толпі ногою відштовхнув Тифона, який у відчаї намагався видертися на шпиль. Товстун не відступав. Вони шарпалися й шарпалися, аж доки хлопець з усієї сили замахнувся ковдрою.
Випадково поцілив у дах. Кілька позеленілих мідяних черепиць полетіли з гуркотом, який майже заглушив кришталевий звук місяця, з яким той кришився на дрібний мак.
Боммм. Боммм.
Здається, це був десятий удар годинника. Решта потонула у тваринному скавчанні Тифона, а потім небо вибухнуло карканням та граєм легіону. Ніч наповнилася ураганним шумом крил, коли з воронячого гнізда вилетіла чорна хмара птахів.
Виття Ґорґоновича раптом урвалося: десятки дзьобів розтрощили його зубрячий лоб, аж бризнуло, наче тріснув перезрілий кавун. Решта підхопили маленьке тільце Яна Азриеля Геспера, піднесли його високо-високо в повітря і вже там роздерли на шмаття.
Кррра-ха!
Птахи були надто швидкі. Останній удар годинника все ще висів у повітрі. Гайворони ж повернулися до гнізда, чорне сонце знову покотилося за горизонт. І зробилося дуже тихо.
XXV. Як ми дивимося на певні справи згори, а Толпі задарма п'є у жида
У Любліні мало що змінилося.
Велика політика прокотилася ним, наче котком. Залишила по собі чимало руїн і трохи трупів. Власне, нічого іншого вона не принесла і, мабуть, ніколи не принесе.
Щоправда, змінився склад Міської Ради — замість купців та банкірів там урядували члени Робітничо-Селянського Колективу. Ясна річ: в того забрано, цьому віддано, один-другий поза правом, але такі речі відбуваються завжди, і для такого не треба революції. Кількох осіб — хто драв горлянку гучніше за інших проти нової влади — було показово страчено на Підзамчі. Того, хто драв горянку трохи тихіше, стратили потиху; виказувачів не забракло — їх, напевне, ніколи не забракне, бо це ремесло із традиціями і, можна сказати, старше за блядство. Втім, для пересічного мешканця, який щонайперше клопотався про хліб на сьогодні та завтра для себе і своїх дітей, не мало великого значення, буде над ним капіталіст чи комуніст.
Поки нова влада потроху зміцнювалася, згоріло ще кілька будинків у єврейській частині міста. Ніхто тим надто не переймався, оскільки, по-перше, були це будинки єврейські, а по-друге, належали страшним лихварям, які якось зуміли пережити найтемніші часи революції. Ніхто не знав навіть — та й не намагався того знати, — чи ті будинки спалили ересківці чи, може, боржники.
Зате нікуди не зник Смертюх. Утім, Старе Місто залишилося відрізаним від решти Любліна лише формально, бо більша частина мешканців внутрішніх кварталів могла вільно проходити повз Смертюха. Ересківці порозбирали барикади й навіть припинили пильнувати брами. Накази командування стали м’якшими. Бо ж, урешті-решт, багато в кого з революціонерів по той бік Смертюха залишилися родичі, брати та сестри. Це особливо втішило жителів нових районів міста, Калинівщини, Вєняви чи правого берега Бистриці, з яких лише частина мліла та билася в падавиці, коли наближалася до бар’єра.
Із цими проблемами найбільше стикалися ті, хто приїхав з інших місцин, пов’язані з РСК та втягнені у революцію, а ще особи, які хворобливо ненавиділи релігію, особливо римсько-католицьку. Ходили чутки, що в Старому Місті щось сталося. Одні казали, що там мала місце епіфанія[53]. Другі, що святобливий отець Рушель зійшов із самого неба. Треті — що це через виняткову справедливість та побожність мешканців рука Божа захищає той район. А євреї казали, що до Любліна зійшов сам Месія, що було очевидною брехнею, бо кожен знає, що Месія повернувся давно і начебто перебував у Самборі, але потім зник — тільки його і бачили.
І всі вже розуміли, що місяць зник.
Жінки тремтіли через те, що запізнювалися місячні: одні зі страху, інші з радощів. У зникненні місяця звинувачували, залежно від уподобань, комуністів, євреїв, клір, масонів, Великий Капітал, а хтось навіть пустив чутку, що місяць розбив десь над Бугом сільський дурник вкупі з вербовим дияволом. Але це звучало настільки безглуздо, що ніхто цьому не йняв віри і всі вважали за поганий жарт.
Одна особа неодмінно з’являлася в усіх цих розмовах — як у зв’язку з революцією, так і через Смертюха чи місяць: Мадам Айша Ядіш Шоша.
Здавалося просто неймовірним, що ні її будинок, ні скляні сади на Королівському ставі не були під час революції навіть подряпані. Шепотіли — бо про Мадам боялися говорити голосно, — що саме вона стоїть за тією справою з місяцем. Бо вона кохалася в красі, а оскільки місяць належав до речей безумовно красивих, то й тримає вона його тепер десь у себе. Також подейкували, що шлях до влади в місті все ще веде через її ліжко, бо в товаристві Мадам бачили одного з вождів революції, Червоного Гавєра.
Якщо ж дослухатися до цих перешіптувань достатньо довго, можна було почути навіть дивніші відголоски. Що Мадам безсмертна й була колись королевою могутньої держави в самому серці Африки, що служили їй товпища чорних рабів, і що вроді її та мудрості заздрив сам цар Соломон, з яким вона торгувала прянощами та співучим деревом. Або ж