Порожнє небо - Радек Рак
Ян Азриель Геспер обережно взяв ці безголові та голі тіла щипцями і ошпарив їх кип’ятком, аж вони почали тремтіти та звиватися, наче від болю. Потім обідрав з них шкірку, немов з помідорів або маринованих перців, на коротку мить занурив обидва у ртуть, спирт та свячену воду, а потім укинув до горнятка з пилом нічних метеликів і переніс до трапецієподібного горнила, де якийсь час обсмалював, аби пил добряче в’ївся в їхні тіла. Зашкварчало, сни конвульсивно звивалися, випари спирту лоскотали ніздрі. Єврей критично поглянув на сни і почав усе знову. Ртуть, спирт, свята вода. Пил. Вогонь. По колу, по колу.
— Довго ще? — запитав Толпі. Його голова тріщала від випарів, а ще він злився, бо Марія Размус рішуче спровадила його на допомогу старому вихрестові, на що хлопець не мав ані найменшого бажання.
Геспер дуже довго не озивався. Ртуть, спирт, свячена вода, пил, вогонь. Толпі вже навіть не сподівався, що той взагалі щось відповість.
— Шістсот тринадцять, — відповів нарешті старий. — Стільки, скільки заповідей[47]. Не заважай. Я маю подумки рахувати.
Хлопець знав лише десять заповідей, та й ті — ледь-ледь, тож більше не озивався.
Так воно й тривало до вечора. Толпі підтримував вогонь у горнилі, квапливо чистив щипці, як ті занадто обростали сажею. Намагався рахувати цикли, але через кількадесят завжди збивався з ліку, не пам’ятаючи, чи це шістдесят третє повторення чи шістдесят четверте, сорок шосте чи, може, сорок сьоме.
Було вже пізно, коли колишній рабин нарешті відпустив Толпі, наказавши йому йти спати. У голові хлопця гупало, наче по його черепу рівним кроком марширував легіон гномів у підкутих металом чоботах. Шлунок скручувало від голоду, але від випарів Толпі хотілося блювати, а ще він безперервно відчував у роті згусток солонуватої слини. Тож він лише глитнув слабенької, зате солодкої кави, яку турботлива пані Размус принесла до лабораторії у бляшаному термосі, та поволікся на своє піддашшя.
Старий вихрест залишився у підвалі, над горнилом та книжками. В його очах палахкотів вогонь.
XXIII. Як сталося весілля, бо без весілля немає справжньої оповідки
Ян Азриель Геспер узяв пані Марію за дружину по обіді наступного дня, тим самим зробивши пані Размус пані Геспер. Наречена була вбрана в сукню, яку вона багато-багато років тримала на таку оказію в шухляді, в будинку на вулиці Ковальській. Два дні вона сама ту сукню підганяла, розпорювала і знову зшивала, латала побиті міллю діри; швейна машинка марки «Зінґер» теркотіла в її кімнаті вдень і вночі.
Тифон спочатку був запропонував сукню своєї матері, кольору екрю, муслінову, на легкому криноліні та підбиту ліберією, багато обшиту мереживом — дуже гарну. Наречена рабина лише зганила його:
— Можете дати це своїм шльондрам. Тримайте мене, в екрю для слуг? Що ж би собі люди подумали, не говорячи вже про ксьондза?! Ясь же в мене мешкав!
І крутнулася на п’ятці, залишивши одурілого Ґорґоновича із сукнею, перекинутою через одну руку, та з накидкою із зимових горностаїв у другій.
Білість сукні пані Марії, незважаючи на її відмочування в хлорці, залишилася дещо зужитою й не сильно відрізнялася від екрю, але все ж таки білість — це білість. Ян Азриель не мав такого роду упереджень і до шлюбу пішов у двобортному австрійському мундирі, який залишив у будинку на Золотій хтось із численних гостей. Перед самим шлюбом Тифон щедро окропив нареченого одеколоном марки «Пшемиславка», але Геспер не звик до таких запахів, тож витерся рукавом.
Шлюб освятив отець Рушель. Жменька людей біля олтаря у темнішій частині базиліки, курява і морок, як на картинах Ель Греко. Здавалося, що церемонія відбувається у печері, на дні озера або всередині допотопного чудовиська. Слова клятви відлунням прокочувалися в сутіні, й весь шлюб мав у собі щось від поховальної церемонії.
Після обміну обручками та благословення примарний домініканець зник і відразу з’явився за органом. Тремтливий, дихавичний Мендельсон поплив над головним нефом, від нього тремтіли стіни, вітражі та підлога, вібрувала вся закурена темрява, зі стелі осипалося вапно. Отець Рушель грав, наче самий диявол, сухотний орган випльовував із труб весільний марш, наче от-от мав репнути та розсипатися на шматочки.
Молоді нерівним кроком попростували до виходу — згорблені, наче засоромлені та пригнічені музикою і багатоповерховою темрявою. За ними крокував непоказний почет, що складався з Толпі, Тифона та жменьки клакерів, оплачених цим останнім.
Товстий вусань також наполягав, щоб молоді повернулися з костелу на бричці, запряженій сивими кіньми зі страусиними перами, або ж хоча б на дрожках, бо через революцію та Смертюха як брички, так і сиві коні стали в Старому Любліні товарами надто дефіцитними; лише страусиних пер у Тифона було чимало: залишилися від його танцівниць. Утім, пані Марія заявила, що дрожки — це зайві витрати, а їхати менше ста кроків. Невідомо, що про це думав Ян Азриель Геспер, бо його ніхто не питав.
Після того, як вони вийшли з костелу, а Марію та Яна обсипали дощем грошиків — із монетами було легше, ніж із рисом, — клакери розійшлися бічними вуличками, і Сірничок, який через свою диявольську природу не брав участі в церемонії, шарпнув Толпі за лікоть та просичав:
— Дивись, як кружляють, воронячі сини. Все бачать, кажу тобі. Все бачать.
Толпі глянув на небо. Примружився. По небосхилу кружляли чорні цятки, то з’являючись, то зникаючи на тлі холодного осіннього неба. Могли бути й міражем, і помутнінням рогівки.
За весільний обід, чи, радше, ранню вечерю, Тифон мав віддати купу грошей. Заплатив би чимало і в мирний час, але зараз, коли місто було в стані облоги, відрізане від світу, суп з жирної курки та роздобуті невідомо з яких припасів смажені нирки мали коштувати по-королівському. Але Ґорґонович був дружком на весіллі найкращого друга, а нічого не поєднує тісніше, ніж спільні темні справи. І не мало жодного значення, що для оплати двох курей, нирок та роботу кухарки йому довелося заставити кілька своїх найкращих вдяганок та годинник із репетиром на срібному ланцюжку.
— Шкодую я лише про одну річ, — сказав він, коли вже вихилив кілька келишків горілки, чистої та важкої, наче рідке скло. — Що ми тобі, Ясю, не зробили справжньої парубоцької вечірки. Із морем горілки та
