Доки світло не згасне назавжди - Максим Іванович Дідрук

Кімната, звісно, мала збіса крутий вигляд, але це анітрохи не тішило.

І ще страшенно боліла голова.

39

Рута замкнулась у ванній і крутнула гарячий кран. На кілька секунд влипла очима у струмінь, а тоді відкрутила кран на повну, немовби намагаючись сховатися за шумом води від власних думок. Уникаючи зустрічатися поглядом із відображенням у дзеркалі, дівчина водила заспаними очима по ванній і міркувала про те, як раціоналізувати пережите. Отже, вона прокинулась і…

Дещо змінилося.

Найлогічніше пояснення — вона помалу з’їжджає з глузду. У пам’яті зринули слова молодого анестезіолога з міської лікарні, щось про ушкодження тканин мозку та ймовірні ускладнення, перебіг яких він не в змозі передбачити. Хвилину Рута стояла над раковиною, втупившись у отвір для зливу води, а тоді нарешті звела голову та нахилилася до дзеркала, так мовби крізь вирячені очі могла зазирнути у власний мозок. То це воно? Ускладнення, про яке попереджав лікар? Щось таки надтріснуло в її пам’яті, і тепер мозок поспіхом латає дірки в її сприйнятті реальності? Але це… дурня якась. Ще вчора ввечері чорних стін не було. Рута пригадувала, як, засинаючи, длубала пальцем ненависні сіро-блакитні шпалери. Ну гаразд, через ушкодження якісь спогади стерлися (вона забула, як фарбувала стіни), але звідки тоді взялися спогади про те, чого не було? Звідки певність, що шпалери мали саме сіро-блакитний геометричний візерунок? Звідки переконання, що вона ненавиділа ці шпалери? Цього ж уві сні не було. І якщо припустити, що вчора шпалери все ще вкривали стіни, то що не так з матір’ю? Чому вона не пам’ятає цього? Вона ж під час розмови взагалі не відстрелювала, про які шпалери йдеться.

Звісно, існувало інше пояснення, та думати про нього зовсім не хотілося.

Рута відкрила тюбик, вичавила трохи пасти на зубну щітку, але, заштовхавши її до рота, тільки двічі чи тричі недбало тернула по зубах, а далі, неусвідомлено пожовуючи ворсинки, знову взялася зосереджено роздивлятись власне відображення.

Вона почувалася наляканою, але не шокованою. Насправді Рута давно підозрювала, що з її снами щось не гаразд, що це ніби й не сни зовсім, просто до сьогодні воліла над цим не замислюватися. Проблема здавалась надто суперечливою й водночас незагрозливою, а тому було простіше її ігнорувати. Зате тепер, відчуваючи щемливе поколювання під ложечкою, дівчина заходилася длубатись у спогадах. Перші підозри закралися в серце ще два роки тому, наприкінці дев’ятого класу. Перед екзаменами — першими екзаменами в її житті — Рута перенервувалася, і це спровокувало звичну серію реалістичних сновидінь: перші кілька днів — сни-спогади, а за ними — дві довгі ночі з виснажливими снами другого типу. Першої з тих двох ночей Рута просто блукала безлюдним містом. Це швидко набридло, і наступної ночі дівчина дещо вигадала. Опинившись у сні, вона спустилася надвір і пройшла до книгарні, розташованої на першому поверсі сусідньої чотирнадцятиповерхівки. У тій книгарні виявилося більше канцелярського приладдя, ніж книг, а серед книг, що були, значну частину складали шкільні підручники та якісь брошурки. Втім, потинявшись між стелажами, дівчина натрапила на роман «Сирітський потяг» Крістіни Бейкер Клайн. Інді напередодні хвалилася, що купила його в книгарні Тернополя, але ще не встигла прочитати. Умостившись на ґанку книгарні, Рута заглибилась у читання. Вві сні книжка ледве трималася купи, пожовтілі аркуші рвалися від найменшого доторку, букви вицвіли, хоч і залишалися читабельними. Спочатку роман видався дівчині якимось незграбним — зрештою, на той момент їй було п’ятнадцять, — але згодом Рута втягнулася й до пробудження проковтнула його майже весь.

Екзамени Рута склала успішно, потім почалися канікули, червень яких дівчина провела в Рівному, а в липні поїхала з Інді відпочивати — спочатку на Шацькі озера, тоді в Карпати. Сестра прихопила придбаний ще перед сесією «Сирітський потяг» із собою в дорогу, і після того, як вона з ним упоралась, за книжку взялася Рута. На той час сон давно вивітрився з голови, та попри це вже на десятій сторінці дівчина несподівано з’ясувала, що історія сімнадцятирічної неформалки Моллі та дев’яносторічної заможної леді Вівіан Дейлі їй добре знайома. Не те щоб Рута була на сто відсотків упевнена, просто… враження виникало таке, ніби вона колись переглядала фільм, а тепер читає книжку, за мотивами якої його знімали. Проблема полягала в тому, що фільму за «Сирітським потягом» не існувало в природі. Дівчина перевіряла — у мережі не знайшлося жодного слова про екранізацію. Та що далі Рута просувалася текстом, то більше переконувалася, що їй не здається: вона знала, про що роман, упізнавала довжелезні фрагменти тексту й водночас не пригадувала, коли читала його.

Чи то пак Рута точно знала, що його не читала: до повернення сестри з Тернополя цієї книжки вдома в них не було.

Рута тоді так спантеличилася, що не зізналась у своїх сумнівах навіть Індії, а на момент повернення з Карпат переконала себе, що виною всьому химерні напади дежавю, на які вона страждає, що вся ця історія з нібито прочитаним «Сирітським потягом» — лише побічний ефект, щось на кшталт компенсаторного провалу в пам’яті (так вона собі це назвала). Типу, вона таки читала роман, але після особливо гострого нападу дежавю геть забула про це, і її мозок узявся «домальовувати» неіснуючі спогади про те, як вона сиділа над книжкою вві сні. Це звучало плутано та по-дурному, власне, це й було несусвітньою дурницею, але, не спромігшись на інше пояснення, Рута вхопилася за те, що мала.

Сплюнувши піну в раковину, дівчина насупилася. Лоб зібгався в одну глибоку зморшку.

Тепер усе змінилося. Стіни. Вона не може їх просто ігнорувати. Тож одне з двох: або вона божеволіє, зберігаючи достатньо тями, щоб усвідомлювати, що в неї повільно їде дах, або те, що відбувається в її снах, впливає на…

Ні!

Рута труснула головою, наче їй шепнули на вухо щось таке, із чим вона категорично не погоджувалася, та це не допомогло зупинити потік спогадів. Дівчина пригадала, як зиркала вниз із даху сьомого гуртожитку НУВГП. Якщо вона пам’ятає, що прочитала вві сні, що станеться, якщо вона в такому сні поріжеться? А якщо впаде з даху?

Несамовито замотавши головою, Рута відступила від дзеркала, прослизнула в душову кабінку, стала під гарячі струмені та, міцно заплющившись, спробувала перемкнутися на що-небудь інше. Сама лише думка про те, що під час сну вона здатна завдати собі реальної шкоди, здавалася загрозливою, і дівчина почувалася спокійніше, заштовхавши її якомога глибше