Хазяйка Примарного готелю - Анітка Санніфео

- За кохання, – відповів він та глибоко зітхнув. – Ми були молоді, сповнені енергії, хотіли жити, кохати, та хоч би просто бути разом! Але її мати дуже серйозно ставилася до традицій, законів та звичаїв… І, коли вона дізналася про наші стосунки, зріклася дочки й прокляла її…

Наслідки такої реакції ми всі побачили через кілька тижнів, коли Алессандра не прокинулася одного ранку. Скликали найкращих лікарів та магів. Але все виявилося безсилим. Сама жінка теж не змогла зняти свого ж прокляття. Просто не знала, як. Не промовила вона тоді зворотної умови. З того часу минуло п'ять років. Алессандра спить, я відвідую її періодично, довго сиджу і розмовляю з нею. Я знаю, що вона мене чує, але як її розбудити – не уявляю…

Вестор замовк і з надією глянув на нас.

Армаріс не поспішав з відповіддю. Я помітила, як він напружився, розмірковуючи, як злетіли вгору його брови й потім звузилися біля самого носа.

Габріель теж мовчав, чи навіть спав. Він сидів, відкинувшись на спинку крісла, заплющивши очі. Дихання було рівним. Ні, він зовсім точно спав.

- Вестор, – почав нарешті Армаріс. – Вибач, але прямо зараз я не зможу дати тобі відповіді. Це дуже нестандартне прокляття. І взагалі, мені треба буде побачити дівчину.

- Так, звичайно, я не кваплю. Я чекатиму. Дякую, що не відмовив. – Вестор простягнув демонові руку. Той знизав її і відповів:

- Тримайся, брате! Все буде добре.