Хазяйка Примарного готелю - Анітка Санніфео

- Отже, хлопці, – почав Габріель. Він був найстарший, досвідченіший, мудріший. Мені здалося, що саме він, а не Армаріс міг би керувати цим світом. – Я вдячний, що ви так швидко відреагували на мій заклик та зібралися всі у цьому готелі. У мене для вас є дуже важлива новина. Я дізнався, що одна з моїх підопічних – маг Вітра, відьма Інока, задумала змову проти всіх нас.

- Що? – подався вперед Армаріс.

- Звідки..? – Запитав Вестор.

- Хлопчики, повірте старому. У мене є підстави так говорити та бити на сполох. У мене добрі інформатори. Вона збирається в майбутній повний місяць здійснити переворот та перехопити владу в готелі. Сама хоче стати тут господаркою. Стати Хазяйкою.

- А більше вона нічого не хоче? – хитро запитав Едвард. – Хто їй дозволить?

- І що ви пропонуєте? – Адріан насупився. Мабуть, йому не дуже хотілося брати участь у такій раптовій зустрічі представників Світу Темряви.

- Нам потрібно насамперед обрати того, хто зможе на невизначений час стати захисником цього місця та Емми зокрема…

- Тобто Вестора та привидів мало? – продовжував обурюватись Адріан.

- Мало, мій юний друже, мало, – Габріель зберігав незворушність. – Вона ще не ініційований маг та сама просто не впорається, не вистоїть проти сили та підступності Іноки.

- А зловити її не можна? І завадити?

- Пробували. Але вона десь ховається. І дуже вдало. Цілком можливо, що вона відсиджується в Гріфреді. Так що? Хто готовий відкласти на місяць-другий свої справи? І не треба так дивитися на мене. Ви молоді, активні. Куди мені, старому, з вами тягатися... – Габріель посміхнувся.

- Я точно пас. В мене купа інших справ – осінь на носу, урожай, запаси на зиму. Потрібно все контролювати! – вигукнув Адріан.

- Зрозуміло, – зітхнув Габріель. – А ти що скажеш, Едварде?

- Я теж зайнятий. У мене весілля за місяць!

- Якщо ви всі так говоритимете, то це «через місяць» взагалі може не наступити! – розгнівався старий маг. – Все звалиться в пекло!

- Габріелю! Я готовий. – Армаріс встав. – Я захищатиму Емму. І я знаю, про яку небезпеку ви кажете. Все ж таки цей світ все ще в моїх руках.

- Армаріс? Не чекав, – Габріель похитав головою. – Що ж, гаразд, хай так. Ти точно впораєшся. Я в тебе вірю, Володарю.

- Дякую, – Армаріс кивнув і стиснув мою руку трохи сильніше. Весь цей час ми сиділи поряд, на дивані. Я відчувала його підтримку. І новина про Іноку вже не здавалася мені такою жахливою. Частково я й сама знала про її наміри.

- Це вирішили. Добре. Тепер далі. Усім вам потрібно виставити додаткових охоронців на межі та посилити охоронні заклинання.

- Вестор, Еммо, з Гріфреда нікого не приймати. Ні під яким приводом.

- Це ми вже зрозуміли, – в один голос сказали ми та переглянулись.

- Тоді все. Більше я вас не затримую.

- А не можна було просто написати повідомлення? – Здається, Адріан був найбільше незадоволений, що йому довелося їхати через півсвіту на цю зустріч.

- Не можна, – тільки й відповів Габріель.

Незабаром усі розійшлися по номерах, а ми з Армарісом залишилися сидіти біля каміна.

- Армі, а чому сьогодні виступав старий? Хіба це не твоє завдання? Ти ж правитель цього Світу?

- Він старший за мене. Набагато старше. І йому відомо більше, ніж мені. Так, формально Світом Темряви правимо ми, демони. Але інші маги мають право на висловлювання своєї думки, організацію ось таких зборів. Особливо ті, хто керує довіреною їм територією. Вони старости, мої помічники, мої вуха та очі на своїх місцях.

- Зрозуміло. Мені він також подобається. Габріель – мудрий та дуже добрий старий.

- І справедливий, – додав демон.

- Так.

- Ходімо, я проведу тебе. Я пам'ятаю, яким божевільним для тебе був цей день.

- Здається, він ніколи не закінчиться.

Демон усміхнувся.

- Ходімо. Хочеш, я покладу тебе в ліжко і розповім казку? – у його темних очах танцювали іскорки полум'я.

- Хочу, – зненацька сказала я.

Він справді провів мене до кімнати, безперешкодно пройшов на секретний четвертий поверх, нічим не висловивши подиву, допоміг мені лягти, а сам присів поруч, на край ліжка, взяв мене за руку і почав розповідь.

- Давно це було, багато води з того часу витекло, багато поколінь магів змінилося, але жива ще легенда, а може й не легенда, а реальна історія.

Жила на цих землях дівчина небувалої краси та грації. Усі чоловіки оберталися їй услід, але серце своє вона віддала лише одному. Вони кохали один одного без тями. Якось він колечко для неї замови, та не просте. Із каменю незвичайного, силою містичною обручка та володіла. Здатна вона була захищати свою власницю, реагувати на її емоції та силу контролювати. Отіарн той камінь називається, з якого зроблена була обручка.

Багато років та дівчина та хлопець прожили разом, зробили багато добрих справ. Їх немає давно на світі, але кажуть, що обручка ця незвичайне досі існує. Хто знайде її – стане майже невразливим. А ще, кажуть, у кільця цього пара є. І притягуються ці дві обручки одна до одної, як два магніти. Одна – у хлопця, одна – у дівчини – сама доля вкажіть шлях їм один до одного…