Хазяйка Примарного готелю - Анітка Санніфео

- Ти сильна. Ти впораєшся, – просто відповіла вона.

- Я не впевнена…

- Ти не вмієш себе цінувати і просто не знаєш, навіть не уявляєш, на що ти насправді здатна, дитино моя.

- Дякую за довіру, – кивнула у відповідь. Я все ще не могла повірити в те, що казала Нінель.

- Я буду поруч. Я допоможу та підтримаю. Знай це. І якщо я буду потрібна – просто поклич. І ще. Я маю ще один подарунок для тебе.

Вона зняла з пальця обідок та кинула його через багаття. Я спіймала прикрасу з каменю. Темно-синій камінь переливався у відблиску вогню.

Каблучка підійшла на середній палець правої руки. Я милувалася нею.

- Ця каблучка незвичайна, магічна. Вона здатна змінювати свій колір, відображаючи твій внутрішній стан. Крім того, вона забере зайву енергію вогню, але в потрібну мить поверне її тобі.

- І якого кольору вона може бути?

- Темно-синій – означає стан спокою та умиротворення. Чорний – виснаження, спустошення, занепад сил. Темно-червоний – переживання та стрес. І помаранчевий. Це колір активної сили. Це знак, що каблучка готова поділитись цією силою з тобою.

- Як цікаво! Дуже дякую! – Милуючись незвичайним виробом, відповіла я.

- Не дякуй, – відповіла Нінель. – Гаразд, рада була побачити тебе, Еммо, побачимося ще. І, будь ласка, бережи себе.

- Гаразд, – кивнула я.

Дівчина почала танути, поступово розчиняючись у повітрі. Незабаром на місці, де вона стояла, не лишилося й сліду.

- Ось й із засновницею познайомилася, – пробурмотіла я. – Що ж далі? Що ще на мене чекає в цьому загадковому Світі Темряви? Чи це компенсація за роки сірості та нудьги?