Хазяйка Примарного готелю - Анітка Санніфео

Це місце здатне дати енергію та відновити сили будь-якому магу. Якби ти попросила допомоги у Вітра, то тут утворився б вихор, що дав б тобі енергію, забравши з собою все негативне. Енергія води – це джерело, яке б'є з каменю, якщо звернутися до нього за допомогою. Ну і Земля – це трава, де ми сидимо. Вона також допомагає своїм підопічним.

- Нічого собі, – ахнула я. – Я навіть припустити не могла, що таке  взагалі можливе.

- Можливо, Емма, – спокійно відповів Армаріс.

Він був якимось іншим сьогодні. Не таким, як я запам'ятала його того вечора. Від нього виходило тепло, душевне тепло. Чорне з червоними пасмами волосся гладко причесано та блищало на сонці, а в очах, наче вогонь горів.

- Вибач мені, Еммо. Я не повинен був влаштовувати той танець. Не розрахував. Не знав тоді, що твоя сила ще не ініційована повністю, хоч і бачив, що з нею щось не так.

- Проїхали, – махнула я рукою. Я вже не злилася на нього.

- Дякую, – він міцніше стиснув мої руки.

Якийсь час ми так і сиділи, тримаючись за руки і дивлячись один одному в очі. Мені було дуже затишно поряд із ним. А енергія і сила, подаровані мені Сонцем розливались по тілу теплом, відновлюючи мої сили та надаючи мені впевненості, я могла бачити тонкі золоті нитки, які обплітали мої руки. І ще такі самі нитки я побачила у Армаріса. Вони огортали його повністю і слабо мерехтіли.

- А що за тонкі золоті нитки довкола тебе? – Запитала я.

- Це моя аура. Ти її бачиш? – здивовано спитав він.

- Так. А хіба не повинна?

- Ну, взагалі-то ні. Ти ж раніше її не бачила.

- Ні, а зараз, придивившись, побачила.

- Ти неініційований маг, хоч і досить сильний, – відповів демон.

- А як же Сонце? Хіба воно не могло допомогти?

- От і я не можу зрозуміти, – він нахилив голову на бік, уважно розглядаючи мене. – Схоже, воно само обрало тебе, подарувавши свою силу. Твоя аура – ​​вона змінилася. Якщо першого дня тебе огортали тільки блакитні нитки, то зараз ще з'являються золоті. Вони переплітаються між собою... Нічого собі!

- Так ось що це означало ... – Поволі сказала я.

- Ти про що? – не зрозумів Армаріс.

- Про бачення. Вчора я бачила, як два маги обмінюються золотими та синіми нитками, а потім ти приніс мені кулю. Золота куля з блакитними згустками. Я не могла зрозуміти, що це означає.

- Видіння ніколи не можна тлумачити однозначно. І те, що ти побачила поєднання двох сил… Цілком можливо, що це вказує на твої здібності, але також і на те, що попереду може бути битва.

- А ти? І ця куля?

- Не знаю, Еммо. Я сам ніколи не стикався з видіннями чи пророкуваннями. І я не розумію, що це може бути. Але намагатимусь дізнатися і сказати тобі.

- Добре, – кивнула я.

- Гаразд, поїхали, треба повертатися, тут не можна довго затримуватись.

- Шкода, це місце не хочеться покидати, – вставати з теплої землі не хотілося зовсім. Тут я відпочила. Відпочила і тілом, і душею.

- Мені теж, але такий закон. Ідемо! – Він допоміг мені встати, підсадив у сідло Гектора і взяв його під вуздечки. Гектор обнюхав свого господаря і навіть лизнув його в щоку.