Історія Юхима - Роман Квант

Іван подивився на годинник, а потім перехрестив пальці обох рук.

– Суттєво, ще й як суттєво. Просто ти боїшся зазирнути в середину самого себе, от і все. Зрозумій, Юхиме, що це ілюзія. Кажу ще раз, придивись уважніше на імітацію повноцінного життя.

– Яка це імітація? Так можна казати на все. Те, що ти відчуваєш і бачиш є дійсністю.

– ДО ДІДЬКА ВСЕ. ЗРОЗУМІЙ, ЩО ЦЕ – СОН. ПРОСТО УСВІДОМ, ЩО ТИ ЗАРАЗ СПИШ І ДУМАЄШ, НІБИ ЦЕ І Є ЖИТТЯ.

Мене наче облили холодною водою. Я здригнувся і відчув якийсь розпач від безглуздя усього навколо себе. Про що патякає цей божевільний журналіст?

– Цей божевільний журналіст патякає про те, що ти міцно спиш. Досить дивитися цей сон, де час для тебе йде назад. Прокинься нарешті і зроби вибір, де ти хочеш бути.

– Це не сон! Це не сон! ЦЕ НЕ БІСОВИЙ СОН!!! – я вже заволав, як навіжений, відчуваючи, що усі люди стали здивовано дивитися.

– Ти так вважаєш? – глузливо запитав Іван. – Тоді дивися далі, що станеться. Уважно дивися.

Він видихнув повітря у бік чоловіка, що йшов майданчиком. Той несподівано закляк на місці, а потім перетворився на бульбашку. Ця мильна бульбашка почала підніматися у повітря. Іван ще раз дихнув на неї і бульбашка остаточно зникла. Я витріщався на це видовище, збагнувши, що у мене поїхав розум. Це вже перейшло усі допустимі норми, стерлися усі кордони та межі між реальним та вигаданим світом.

– Це якийсь трюк чи фокус. Ти фокусник, – спробував заперечити я, хоча розумів, що просто божеволію.

Та навіть, якщо це божевілля, то воно в прекрасній формі. Я відчуваю насолоду від того, що бачу. Такий сюрреалізм мене захоплює та пробуджує фантазію.

– Справді? Тоді, як тобі такий фокус.

Після його слів почали відбуватися такі надзвичайні речі, що я був вимушений змінити своє ставлення до світу. Люди, які відпочивали на майданчику – дорослі, що розмовляли між собою, діти, які бігали, як навіжені туди-сюди – несподівано завмерли. Усі коливання гілок, шелест вітру, крики та польот птахів, шум автомобілів та далекі голоси перехожих – усе це зникло, завмерло, зупинилося, наче, хтось нажав стоп. Раптом увесь світ зупинився і я почав розуміти ГЕТЬ УСЕ. Я відчував і бачив найменшу, дріб’язкову деталь, кожну частину цієї реальності, яка нагадувала розбите дзеркало. Усе в ньому відображувалося у спотвореному вигляді, змінюючи усі декорації на страшні речі, які лякали своєю сутністю. Мене захопило від відчуття того, що я був, наче Доріан Грей, який залишався молодим, а завжди дивився на свій портрет, що значно постарів і набув усі важкі риси свого персонажа, показуючи його темне життя.

У мене перехопив подих від страшної здогадки. То це все була ілюзія. Дійсно, мені все снилося, а я ніяк не міг прокинутися і відкинути милиці розуму, які заважали розширити свій світогляд. Я дивився на цей світ дуже вузько, настільки обмежено, що був засліплений лише бажанням усе розуміти, випускаючи з поля зору важливі речі. Отже, я міцно спав, а цей сценарій не хотів завершуватися. Я здивовано подивився на Івана.

– Як ти це робиш? Як ти міг зупинити час і заставити зникнути чоловіка? Такого не буває!

Іван лише видав у відповідь гомеричний регіт, який лунав із глибин його легенів. Нарешті він вирішив мене удостоїти поясненням.

– У світі сновидінь усе буває, Юхиме. Зрозумій, що закони фізики та біології безсилі у новому вимірі, де людська свідомість не знає меж. Ти коли-небудь чув про усвідомлені сновидіння?

– Не лише чув, а кілька разів практикував, але в мене лише раз вдалося усвідомити себе на кілька хвилин. Я встиг зробити кілька дрібниць, а потім забув, що то був сон.

– У тебе було дуже мало практики. Усвідомлені сновидіння – важка річ, якій вчаться багато місяців. Так от, я веду до того, що за допомогою УС можна керувати сценарієм сну, обираючи будь-які події. Ти можеш творити, що завгодно, як Бог. Та зараз ти про це забув, тому здивувався, коли я уві сні продемонстрував тобі такі дивовижні речі. У реальності такого не буває, а на цьому рівні усе можливо.

Кілька хвилин я помовчав, добряче обдумуючи, сказані слова, аж поки мене не охопила думка.

– Якщо це сон, то чому я не в змозі прокинутися? Адже, коли людина розуміє, що спить, то можна легко прокинутися.

– Не завжди. Ми зараз з тобою розмовляємо, але вже за кілька хвилин ти забудеш про цю розмову і про сновидіння. От спробуй, наприклад, прочитати уривок із цієї книги. Зараз сам все побачиш.

Іван протягнув мені книгу в твердій палітурці із зображенням чоловіка з наплічником на тлі високих гірських хребтів. Я відкрив сторінку навмання та спробував у голос прочитати текст. Натомість у мене геть нічого не вийшло. Перш за все, я піймав себе на думці, що абсолютно не розумію тексту. Ні, книга була написана не на чужій мові, просто тут відбувалися зовсім інші процеси. Я усе намагався придивитися до букв, щоб вони стали чіткими і зрозумілими, але бачив лише якісь риски, крапки, лінії, кути нахилів, а потім усі ці окремі частини зливалися в одну темну масу із незначним білим вкрапленням на сторінках. Книга в руках у мене затрусилася, а зображення із злитими у одне ціле буквами взагалі вийшло за поле мого зору. Кілька разів я протирав очі, думаючи, що у мене роздвоєння чи погіршився зір, та натомість текст все ще залишався для мене нечитабельним. Тобто, я міг його сприймати як абстрактне зображення, яке не мало жодної чіткої інтерпретації чи навіть туманного метафізичного тлумачення.

– От бачиш, усе не справжнє. Коли ти спиш, то не можеш запам’ятати текст або пригадати, що з тобою відбувалося кілька хвилин.

Ці слова лякали мене своєю правдивістю та гостротою зауважень. Я навіть не знав, як зарадити собі, коли реальність трансформувалася у видозмінену ілюзорність буття.

4

– То ти не Іван Орловський? І не журналіст? – нарешті я починав розуміти деякі речі.

– Це не суттєво. Існують більш важливі поняття, які ти постійно минаєш увагою. Ти досить довго чекав чогось. Мабуть, чекав на Годо – власного, персонального Годо, який буцімто мусить усе тобі пояснити, дати відповіді на сакральні запитання, відкрити величаву таємницю, яка схована від людей. Але зараз я виступаю у ролі