Злодійка, яка смикнула лихо за косички - Майкл МакКланг
– Варто було спробувати, -- сказав Бош своїм органним голосом, тоді жбурнув тепер вже мертвого алебардника в нас і побіг підстрибцем по коридору від нас – огидний, п‘яний павук.
Хольгрен Анградо. Ти зустрів нас на півдорозі. Це… приємно. Немов низький дзвін тріснутого дзвона в моїй голові, я почула голос демона, якому Хольгрен дивився прямо у вічі. Я знов повернулася, розриваючись надвоє.
Хольгрен глянув на нас.
-- Йдіть, прикінчіть Боша! – вигукнув він, а тоді повернувся обличчям до потвори, що вилізала з вогнища. Він покрутив головою, розминаючи м‘язи шиї та плечей, немов боксер перед виходом на ринг. Тоді промовив різке слово, пролунав звук грому і демон заревів від болю і люті.
Неохоче, я пішла, відчуваючи полегшення, що мені не доведеться мати справу з тією потворою, а також з почуттям, що я боягузка, і сповнена рішучості зігнати злість на Боші.
-- Ходімо, -- наказала я людям, що були зі мною. І ми пішли, гупаючи по коридору за ним. Може він і не тримався міцно на своїх багатьох лапах, проте рухався швидко. Ми не втрачали його з поля зору в цьому довгому, прямому коридорі, але й не наздоганяли.
Тоді раптово попереду з‘явилися двері з простого світлого дерева, яким тут явно було не місце. Бош втратив час відкриваючи їх, ще більше намагаючись пролізти крізь них. Він з грюком зачинив їх, саме коли ми добігли до них.
Я ривком відчинила двері. Вірніше спробувала. Вони були замкнені.
-- Ти злодійка чи хто? – запитав один з мечиків, ще зовсім юний. – Може відкриєш замок відмичкою?
-- Ну його до біса. Надто довго. Ти здоровенний, дай їм добрячого копняка.
-- Угу.
Він гупнув ногою в масивних чоботях і щось тріснуло.
-- Ще раз!
Потрібно було ще три удари, тоді двері з вібруючим звуком різко відчинилися.
За ними була кімната, яку я, не дивлячись на пітьму, впізнала. Та сама, де лежав труп з ножем в серці.
Бош схилився над зачарованим трупом, його власне мідне тіло павука гуділо і тремтіло від магічної енергії. З головою встановленою на ту гротескну потвору, він повинен був мати смішний вигляд. Але це було не так. Він мав огидний, шалений і небезпечний вигляд.
-- Познайомся з моїм працедавцем, -- сказав він своїм органним голосом. – Він тобі не сподобається.
І дві тонкі, мерехтливі лапи павука витягнули кинджал з серця еламнерця.
Він схопився з криком, відкинувши Боша в куток. Погляд в його очах був диким. Шаленим. Злим і божевільним одночасно. Він побачив навколо себе озброєних вартових і зник.
Почався хаос і кров.
Я ніколи не бачила, щоб хтось рухався так швидко, як він. Фактично я взагалі не бачила, як він рухався. Ну може невиразні обриси в повітрі. Мої очі не поспівали за ним.
Маленька армія Осскіла, та її частина, що була зі мною, а не застряла в кімнаті жахів з Хольгреном, почала вмирати.
В кімнаті зі мною було вісім найманців. Через три удари серця всі вони падали на підлогу з перерізаними горлянками, криваві відбитки рук на їхніх здивованих обличчях. І тоді прийшла моя черга.
Він просто з‘явився перед мною з ножем у руці. Кінчик ножа делікатно натискав на шкіру над моєю сонною артерією.
-- Тебе торкнулась Абанон, -- сказав він.
-- Як скажеш. Ніж в тебе в руках.
-- Ні. Ти маєш Її Клинок. Або мала. Я чую його запах на тобі. Віддай мені Клинок. Або я вб‘ю тебе.
Він понюхав ще раз, здригнувся. Його губи скривилися.
-- Я чую запах архата.
-- Я й гадки не маю про що ти балакаєш. Але справді хочу зрозуміти.
-- Віриш, що я вб‘ю тебе?
-- Охоче вірю. Та все одно не маю Клинка Абанон.
Його очі втупилися в мої.
-- Ти не брешеш. Отже, ти помиляєшся.
Раптом він знов сильно здригнувся. Його обличчя побіліло.
-- Я ще знайду тебе. І коли це трапиться, краще щоб ти знайшла Клинок. Або будеш дуже нещасною той короткий проміжок часу до того, як помреш.
І тоді він зник. Віконниці легенько захиталися від вітру викликаного його проходом.
-- Протухлі яйця Керфа, -- вилаялася я і оглянула кімнату.
Бош теж зник. Всі найманці, що прийшли зі мною були мертві, і криваві відбитки рук на їхніх обличчях були фірмовим знаком найстрашнішого, найбільш смертоносного вбивці в світі. Червоної Руки.
Еламнерець Гейрус був Червоною Рукою і хотів, щоб я віддала йому щось, чого в мене не було, або він вб‘є мене.
Розділ 23
-- Еламнерець прокинувся і він вбивця Червона Рука, -- сказала я Хольгрену, коли через кілька секунд він зайшов у двері. Здається я говорила трохи безладно.
-- Так, нам вдалося справитися з демоном, дуже дякую, що запита… -- Він побачив тіла розкидані по підлозі. – Що тут трапилося?
-- Я ж кажу, Гейрус – Червона Рука. Бош витягнув ніж йому з грудей і розбудив його. Він всіх повбивав. Хоче, щоб я віддала йому Клинок Абанон, або вб‘є мене теж.
Я спостерігала, як він якусь мить обдумує мої слова, тоді вирішує яке запитання поставити першим.
-- Де Гейрус зараз?
-- Зник. Але сказав, що ще знайде мене.
-- Ми справимося з ним. Справимося, Амро. Де Бош?
-- Не знаю. Він зник коли Червона Рука влаштував різанину. Бош тепер, гм,