Злодійка, яка смикнула лихо за косички - Майкл МакКланг
Бош. Як він зловтішався, що відрізав Корбіну пальці. Звісно, це був брудний прийом, розрахований на те, щоб розлютити мене, жахливий сам по собі. Але чому він зловтішався цим, а не самим вбивством? Чому він не розповів, що дозволив йому втекти, як це описав Клюге, і полював на нього, як на тварину? Це було так само жорстоко, якщо не більше.
Дрібниця, але вона не пасувала.
Чогось бракувало. Щось було не так.
Розділ 24
Я спала до півдня, тоді залишила будинок травниці так само як зайшла. Не знаю, що думала старенька бабуся про свою таємничу пансіонерку. За кімнату було заплачено на кілька місяців заздалегідь, а двері, замкнені зсередини на три замки, могли здатися дивними, але не настільки дивними, щоб відмовлятися від легких грошей. Єдина річ, яка мені подобається в люсернійцях: як тільки гроші переходять з рук в руки, вони відразу втрачають інтерес.
В маєтку Осскіла мені повідомили, що мене запросили ще на одні похорони. Точніше, декілька похоронів. Ніхто не зголосився по тіла трьох найманців, тож він вирішив поховати їх в призначеному для васалів склепі Трасенів. Мабуть, люб’язно з його боку. Принаймні в них буде розкішніше загробне життя, ніж було б за інших обставин. Мені не дуже хотілося йти, але Осскіл до того часу не звільниться. Його слуга дав мені зрозуміти, що він був у лорда Морно, де той його знову лаяв.
Я вирішила з‘їсти дуже пізній, чи в моєму випадку, дуже ранній сніданок. І тут до мене дійшло, що я повний банкрут. Я не думала, що в Хольгрена є щось поїсти, та й взагалі не мала бажання пертися аж до його дому, тому вирішила вбити двох зайців одним пострілом і отримати сніданок і аванс від Дарувнера. Я все одно обіцяла зв‘язатися з ним.
В його забігайлівці було тихо. Не було племінниць, не було Казанка, і дуже мало клієнтів.
Дарувнер нагодував мене, позичив кілька марок, а тоді наполіг, щоб я розповіла все, що відбувається.
-- Тобі краще не знати, -- сказала я.
-- Краще знати.
Я знизала плечима.
-- Сам напросився, старий, -- сказала я, тоді розповіла про Корбіна, як я вирішила покарати його вбивцю і як все пішло до чорта. Дарувнер приніс мені вина і я із зусиллям описала весь той страшний безлад, а коли закінчила, він відкинувся в кріслі, поглянув вгору на вкриту водяними плямами й обвислу штукатурку на стелі, та ліниво погладив своє огрядне пузо.
-- Я дечого не розумію, -- сказав він нарешті.
-- Тоді ти в кращому становищі. В мене таке відчуття, що я нічого не розумію.
-- Так мудрість зростає; в кам‘янистій, незвичній землі, -- відповів він.
-- Не знаю, що ти ляпнув, але впевнена, нічого приємного для мене.
-- Просто цитата. Слухай, ти навіть не знаєш, хто прикінчив Корбіна.
-- Чорта з два не знаю.
-- Послухай мене, жінко. Ти повісила вбивство на Боша і його боса Гейруса…
-- Називай його тим, ким він є насправді. Червоною Рукою.
-- Я не дуже в це вірю, але хай буде так. Бош признав, що відрізав Корбіну пальці, але нічого не казав про вбивство, правильно?
-- Ага, -- признала я. – Це турбує мене. Але його бос – Червона Рука, Дарувнере. Чув про такого, короля асасинів? Може Бош і не зробив цього. Це не означає, що його бос не зробив цього.
-- Ти кажеш, що бачила, як цей еламнерець прикінчив пів десятка людей прямо перед тобою. Ти кажеш, що знаєш, що це був Червона Рука, бо він залишив свої криваві сліди на їхніх обличчях, правильно?
-- Насправді їх було восьмеро, але так.
Дарувнер нахилився вперед, зустрівся зі мною поглядом.
-- В Корбіна були сліди Червоної Руки?
Я хотіла, щоб це був еламнерець. Після всієї цієї крові й проблем я хотіла, щоб це був цей очевидний лиходій. Але правда – це правда, а факти – це факти.
-- Ні. Хай йому чорт.
Він знов відкинувся назад, крісло заскрипіло під його вагою.
-- Я не кажу, що це не він. Я не кажу, що це не Бош. Я навіть не кажу, що це не був хтось, кого найняв один з них. Я тільки кажу, що ти плутаєш свої домисли з тим, що дійсно знаєш. На роботі ти б цього не допустила. Ти дозволила, щоб злість затуманила твій розум, чого б не трапилося, якби йшлося про бізнес.
-- Це не бізнес, Фенгале. Хтось вбив мого друга. Як я можу відноситися до цього, як до простої крадіжки?
-- Але це і є ще одна проста крадіжка, -- відповів він м‘яким голосом. – Ти збираєшся щось забрати. Щось цінне. Ти збираєшся забрати чиєсь життя. Ти збираєшся помститися. І тут я починаю сильно переживати за тебе, Амро. Наслідки помилки для тебе будуть такі ж, що й якби тебе спіймали за крадіжкою барильця з коштовностями – Смерть. І мені прикро казати, але в цьому випадку ти навіть не впевнена, що обрала правильну мішень.
-- Демоніст, який ледь не відкрив ворота пекла на Джакос-Роуд, і його бос, король асасинів. Можливо я обрала не тих негідників. Може й так. Але вони все одно негідники, Фенгале.
-- Відколи це ти почала боротися зі злом, Амро? Ти злодійка, а не якийсь там клятий лицар з Ордена Дуба. І, будь ласка,