Злодійка, яка смикнула лихо за косички - Майкл МакКланг

-- Це все? – запитала я.

-- Якщо вже мати справу з одним з клинків, краще щоб він був в твоїх руках. А якби була моя воля, то я не хотів би знаходитися в одній країні з жодним з них.

-- Щиро дякую за цю корисну пораду.

-- Це знаряддя божевільної богині, виготовлені з тіла лорда демонів. А ти що хотіла? “Зброя А проходить крізь броню як крізь масло, а зброя Б дозволяє тобі ходити по воді?”

-- Якось так. Але я розумію, до чого ти ведеш.

Він змінив позу на стільчику і його водянисті коричневі очі заблищали.

-- Ти прийшла по інформацію, але дозволь мені дати тобі пораду. Якщо за якоюсь божевільною примхою долі ти знайдеш один з Її клинків, або він знайде тебе, пам‘ятай одну річ: Ці знаряддя хочуть, щоб їх використовували, і для них рука смертного, що тримає їх, своєю чергою перетворюється в знаряддя. Будь дуже, дуже обережною. А даток залиш у скриньці біля входу. Срібло добре, а золото ще краще. Якщо потрібно більше інформації, можеш поритися на стелажах. Джессеп тобі допоможе, бо сумніваюся, що ти вмієш читати. Мені час подрімати.

Я повернулася йти. Повернулася назад.

-- Ще одне запитання, -- сказала я. – Коротке.

Він зітхнув і поглянув на мене багатостраждальним поглядом.

-- Сторож Мертвих в Некрополісі – існує насправді?

-- Звісно, що існує, ти невігласко. Він справжній, надзвичайно лихий і дуже невдоволений своїм заняттям. Я здригаюся, коли думаю, що трапиться, якщо він втече з Некрополіса. Дай Боже, щоб він наткнувся спочатку на тебе. А тепер пиздуй.

Я пішла за Джессепом до стелажів, які виявилися просто купами й купами книжок, пергаментів, папірусів, згортків і вирізок. Вони були поскладані в якомусь схибленому порядку. Я відчувала це нутром, але не могла його вловити.

-- Слухай, Джессепе, можеш сказати хоч щось хороше про старого дивака?

-- Ну… Він готує тушковану яловичину так, що пальчики оближеш, -- було все що він кінець кінцем зумів придумати.

Джессеп дійсно допоміг мені шукати в цьому схибленому безладі, і я таки потребувала, щоб він прочитав мені. Те, що ми знайшли, виявилося на мові, якої я раніше ніколи не бачила. Він знайшов те, що я шукала в скриньці зі згортками, що запліснявіли від часу.

Користі від цього не було ніякої.

На обривку папірусу, як сказав Джессеп – частині хроніки Війни Богів, була молитва. Або вірш. Або пророцтво. Я не впевнена що саме, бо останній шматок був відсутній. Попри все, в ньому був список всіх Клинків Богині. Я попросила юнака переписати мені переклад.

Абанон тримає Клинок, що Ненависть Шепоче,

Моранос – Кинджал Пристрасті,

Нінкаші стискає Клинок Люті непевно,

Яким вона пронизала серце свого шаленого пана.

Гелетія стискає Ніж званий Зуб Зими,

Вісіні тримає Клинок, що Поневолює і Засліпляє,

Густ б‘ється кинджалом, що Бозна-де Вдаряє,

І лихо спіткає душу, яку він знайде.

Калара гострить Ніж, що Ділить Ніч,

Нещадна Ксит має Кинджал, що Душі Краде;

Вісім Клинків у Богині, і один

З восьми…

А решта була так сильно погризена щурами, що стала непридатною.

Я нутром відчувала, що знайшла шматок головоломки. Якої головоломки, і куди він пасував, я й гадки не мала.

Розділ 21

Після того, як я швиденько перекусила хлібом з сиром і малим пивом на Храмовому ринку, то повернулася на Променад, до маєтку Трасенів. Я була змучена. Навіть не пам‘ятала, коли востаннє спала. Невже у в‘язниці? Не може бути.

Цим разом мене впустили, як… може не почесного гостя, але принаймні не так, наче я щойно вступила в якесь лайно. Слуга у лівреї Трасенів провів мене в невеличкий кабінет, подав вино, спробував не виглядати так, ніби хоче попередити, щоб я нічого не крала, і сказав, що Осскіл невдовзі підійде. І він підійшов.

Такий масивний чоловік повинен бути незграбним, проте брат Корбіна зайшов у кімнату, як стиснена пружина, що готова розпрямитися.

-- Амра Тетіс, яка честь.

-- На рахунок цього не впевнена, але сподіваюся, що сьогодні я виправдаю Вашу довіру. Вдячна за допомогу в Хевлоку.

Він відмахнувся і сів у крісло навпроти мене.

-- Лорд Морно був невдоволений мною за це, але лорд Морно вічно невдоволений. Розкажи мені, чому ти сюди прийшла, -- сказав він. І я розказала. Про Боша, еламнерця і віллу. Про припущення, які ми з Хольгреном зробили відносно “трупа” на віллі, та про золоту жабу.

-- Ми повинні рухатися, -- сказав він, коли я закінчила. – Вони можуть втекти.

Він почав подобатися мені ще більше за те, що автоматично сказав “ми”, а не “я”.

-- Ми з Хольгреном сподівалися, що Ви так це сприймете. Ви не могли б відправити когось за ним? Він вже повинен закінчити працю над закляттям по локалізації Боша і я присягаю, що під час візиту до еламнерця Вам краще мати його з собою. Хольгренові чари вельми… гм, ретельні, -- сказала я, думаючи про червоний прах, що залишився від тіла Боша.

-- Звісно. Я негайно відправлю за ним карету.

Він подзвонив у дзвоник і з‘явився слуга. Я назвала йому адресу Хольгренової халупи.

Мені не сподобалося, коли Осскіл дав йому інструкції запросити інспектора Клюге.

-- Та Ви жартуєте, -- сказала я. – Клюге? Та він все зіпсує тільки щоб повісити вбивство на мене і