Злодійка, яка смикнула лихо за косички - Майкл МакКланг

-- Необхідна формальність. Лорд Морно не схвалює самочинних розправ серед аристократії, як він чітко дав мені зрозуміти сьогодні вранці. Підключивши Клюге, ми надамо нашим діям офіційний статус. Не переймайся, Амро. Я доведу до відома інспектора, що Трасени будуть дуже невдоволені, якщо він змусить тебе заплатити за те, що допомагала нам.

-- Це все чудово, але Корун далеко від Люсерніса, і коли мене повісять, для мене буде малою втіхою, що ви відшмагаєте Клюге по сраці.

Він посміхнувся.

-- Май хоч трохи віри. Корбін і я з дитинства вміємо бути переконливими. А тепер розкажи мені ще раз про розташування вартових.

Ми ще раз детально розглянули розташування вілли, намалювали мапи. Туди-сюди ходили слуги. Вони щось шептали у вухо Осскіла, а Осскіл писав записки й ставив на них печатку Трасенів. Слуги в лівреях розносили записки по всьому місту.

Коли пізно ввечері прибули Хольгрен і Клюге, у дворі Осскіла зібралася невеличка армія. Навколо тинялися мечники, алебардники й арбалетники, розмовляли на професійні теми. В кутку навіть стояла пара Вестмарчських аркебузирів і наводила лиск на свої великі бабах палиці з дулами у вигляді дзвонів. Їх взяли напоказ, бо їхня зброя, хоча й голосна, як пердіння Керфа, була зовсім не смертельною, якщо тільки не встромити голову в самісіньке дуло.

Хольгрен вийшов з карети, за ним Клюге. Хольгрен мав задоволений вигляд.

Клюге виглядав так, наче хтось насцяв йому за комір і сказав, що це дощ.

-- Як поїздка? – запитала я Хольгрена, цілковито ігноруючи Клюге.

Він тільки посміхнувся.

-- Тобі вдалося розробити чари, щоб визначити місцеперебування Боша?

-- Так, але на жаль вони не надто точні. -- Він показав мені старий, мідний компас, який вказував на захід-південний захід. В напрямку вілли. – Якби в мене було більше часу, я міг би зробити кращі, але це майже нічого б не змінило.

-- Думаю, цього достатньо. Це і так швидше страховка, ніж необхідність. Познайомся з бароном Трасеном.

-- Просто Осскіл, будь ласка, -- сказав барон, стискаючи руку Хольгрена. – Радий з Вами познайомитися, Магістре.

-- Просто Хольгрен, будь ласка, -- сказав Хольгрен посміхаючись. Оглянувши подвір‘я, він промовив. – Бачу, це буде не таємна операція? Взвод солдатів, що крокує по Джакос-Роуд важко не зауважити. Я можу спробувати зачарувати…

-- О, в цьому немає потреби. Амра придумала план, що дозволить нам підійти до воріт вілли не привертаючи зайвої уваги.

-- Справді? – запитав Хольгрен, піднімаючи брову.

-- Я не така ідіотка, якою мене виставляє жрець Лагни, -- відповіла я. – Сам побачиш.

-- Хольгрене, інспекторе Клюге, ви не проти приєднатися до нас з Амрою і капітаном Ечіні, капітаном моєї варти, в кабінеті? Час летить, а ми ще повинні зайти в певне місце у Веретенах перш ніж відвідаємо цього еламнерця. Я хочу коротко розповісти вам про план наших дій і вислухати ваші коментарі.

Вони пройшли в кабінет, і барон виклав наш план. Хольгрен зробив декілька зауважень. Клюге стояв, як стовп.

Через двадцять хвилин ми були в дорозі до Алана.

-- -- --

Вираз обличчя Алана, коли я з‘явилася на його подвір‘ї на чолі невеличкої армії, був безцінним.

– Нам поскаржилися на якість твоєї роботи, -- сказала я.

-- Га?

Я вдарила його по плечу.

-- Взагалі-то ми хочемо позичити твій оптібус.

-- Омнібус, -- поправив він автоматично, розглядаючи всіх тих людей зі смертельними штуковинами в руках, що стояли на вулиці поруч з його подвір‘ям.

-- Хай тобі буде омнібус. То позичиш?

-- Га?

Наперед вийшов Осскіл.

-- Радий познайомитися з Вами, майстре Алане. Я б хотів винайняти Ваш омнібус на вечір, якщо Ви не проти.

-- Він не зовсім мій, сер…

-- Барон Осскіл дет Трасен- Корун, до Ваших послуг.

-- Мілорде, -- сказав Алан, вдаряючи себе кулаком по чолу. – Я не можу винайняти Вам омнібус, бо він не мій.

-- Запевняю Вас, ми подбаємо про нього, і я компенсую всі збитки Вам і Вашому клієнтові, якщо з ним щось трапиться. На додаток до плати за прокат, звісно, -- Осскіл поліз в гаманець на паску і витягнув жменю золота.

-- Гаразд, -- сказав Алан і взяв гроші наче в заціпенінні. Він просто тримав їх, немов не був певний, що з ними робити. Міра вийшла з тіні, з якої спостерігала за всім цим цирком і взяла на себе гроші, чоловіка і ситуацію. Вона запитально поглянула на мене, я знизала плечима і посміхнулася.

Вона зібрала робітників Алана, наказала їм запрягти омнібус і розвернути в напрямку воріт. Осскіл звелів своєму особистому кучеру дряпатися на козли. Той був у захваті й переляканим одночасно. Наша маленька приватна армія залізла всередину.

-- Ми пошкодуємо про це? – прошепотіла до мене Міра.

-- Не бачу як, -- відповіла я чесно. – Але ще не вечір.

Вона цикнула на мене і зійшла з дороги.

За воротами Алана зібрався натовп. Клюге вийшов і сказав:

-- Розходьтеся по хатах.

Коли він промовив це, волоски в мене на потилиці заворушилися. Це була не пропозиція, чи навіть наказ; це були чари Примусу. Натовп розійшовся.

Ми вирушили в дорогу.

Розділ 22

Половина людей вийшла з омнібуса на тій самій поляні, де я заховала Крама під час свого першого візиту на віллу. Вони проберуться через ліс так тихо, як тільки зможуть і коли почують сигнал, нападуть на дім по сусідству з Гейрусовим, де