Коли дивишся в безодню - Олег Євгенович Авраменко

— Захопимо її в полон і відведемо до майстра Ільмарсона. А він неодмінно щось придумає.

— А чи не краще спершу вирушити на Торнін? — запропонував Марк. — Я певен, що майстер Ільмарсон особисто допоможе нам у пошуках викрадачки. З ним ми точно вистежимо її.

— Якщо тільки сліди залишаться, — слушно заперечила Беатриса. — А на це годі й сподіватися. Поки ми доберемося Колодязем до Торніна, поки повернемося з підмогою сюди, вони вже зникнуть. І тоді навіть майсер Ільмарсон нічим не зарадить… — Сестрині думки стали благальними. — Марку, дорогенький, зрозумій нарешті, що це мій єдиний шанс повернути своє тіло. Ми мусимо чимшвидше йти за викрадачкою. А звістку про себе надішлемо Колодязем  — додому, на Нолан. Напишемо листа, в якому все розповімо і попросимо тата з мамою негайно сповістити й майстра Ільмарсона, й Інквізицію… Ну, прошу тебе, братику!

Марк зітхнув і, створивши нехитрі чари, приманив до себе коня. Той слухняно підійшов і нахилив голову. Хлопець погладив його густу гриву й запитав у сестри:

— Як гадаєш, він годиться для тривалої подорожі?

— То ти згоден? — зраділа Беатриса.

— Згоден, сестричко. Твій план небезпечніший за мій, але він справді дає тобі більше шансів. А заради цього я ладен ризикнути.

— Отже, ходімо збиратися?

— Так, — відповів Марк і взяв за вуздечку коня. — Але спершу я хочу зробити одну річ.

— Яку?

— Змайструвати хреста на Бекину могилку.

Потяг із десятка ваґонів жваво мчав по прокладеній уздовж Головної Маґістралі залізничній колії, наближаючи Кристину до кінцевої мети її півторатижневої подорожі — Грані Сельта. Вона скромно сиділа в кутку свого купе, намагаючись не привертати до себе зайвої уваги, і знудьговано спостерігала, як пропливають за вікном латки різних Граней. Їй, дівчині з інквізиторської родини, був змалку звичний краєвид безмежної Трактової Рівнини, вона сприймала його як належне і не вбачала в ньому нічого вражаючого. Подиву заслуговувала хіба що сама Маґістраль — єдиний у світі прямий трактовий шлях, що вів від Вічного Міста майже до самої Основи без жодного порталу перенаправлення. Це був досі нерозгаданий природний феномен, над яким століттями сушили голови багато поколінь філософів та теологів, проте всі їхні заплутані розумування зрештою зводилися до однієї банальної сентенції: шляхи Господні незбагненні.

Неймовірно довгий ланцюжок нерухомих латок, який згодом одержав назву Головної Маґістралі, було виявлено ще в сиву давнину, за кілька тисяч років до нашої ери. Саме цим ланцюжком у періоди Переселень Народів ішов головний потік міґрації людських племен з Землі, і з плином часу по всій його довжині постали населені Грані; виняток становив лише невеликий відтинок поблизу Основи, де Великі забороняли людям оселятися. А понад три тисячоліття тому на іншому його кінці виникло величезне місто на семи Гранях — Ептойфеліос або Септимундіум, за яким десь через тисячу років закріпилася неофіційна назва Вічне Місто. Відтоді цей ланцюжок латок, що починався лише за два-три дні шляху від прабатьківщини людства, Землі, і, прямою стрілою принизуючи найгустонаселеніші реґіони Граней, закінчувався в найвеличнішому місті світу, став називатися Головною Маґістраллю.

Маґістраль була єдиним трактом, яким охоче користалися не лише звичайні люди, але й усі без винятку чаклуни, навіть наймогутніші. Вона не звивалася, не кружляла, не переходила з площини в площину, а йшла прямо, подібно до шляху, прокладеного досвідченим чаклуном по Трактовій Рівнині. Проте, на відміну від Рівнини, мандрівникам не доводилося їхати дикою місцевістю, до їхніх послуг була широка рівна дорога, численні кінні станції, трактири та гостині двори з усіма вигодами — від смачної, добре приготованої іжі до м’яких і зручних ліжок з чистими простирадлами. Завдяки цьому, шлях від Вічного Міста до зовнішньої межі Забороненої Зони, на який звичайною Рівниною довелося б згаяти понад півроку, по Маґістралі займав удвічі менеше часу, а з появою кілька десятиліть тому залізниці взагалі скоротився до одного-двох місяців, залежно від швидкості потяга. І якщо Священну Імперію часто-густо називали серцем цивілізованих Граней, то Маґістраль, безумовно, була головною кровоносною артерією, що живила це серце…

Потяг трохи вповільнив ходу, і Кристина миттю насторожилася. Що це: вони вже наближаються до Сельти, чи попереду черговий патруль Інквізиції? Перевірки на Маґістралі почалися передучора, і найпершого разу Кристина не на жарт перелякалася, вирішивши, що шукають її. Двоє патрульних інквізиторів, які оглядали ваґон, відразу визнали в ній сильну чаклунку, але затримувати не стали, лише ввічливо поцікавилися, хто вона й куди прямує. Кристина назвала вигадане ім’я і сказала, що їде на Грань Б’юкен, де мешкають її дід та бабуся. Така відповідь цілком задовольнила патрульних, і вони побажали їй щасливої дороги.

Те ж саме з незначними варіаціями відбувалося й при подальших перевірках. Кристина усвідомлювала, що її напевно запам’ятають, і коли виявиться, що вона зникла, пошуки рано чи пізно приведуть на цей дводенний відтинок Маґістралі, де її бачили щонайменше три десятки інквізиторів, яким вона згодовувала казочку про родичів на далекому Б’юкені. Навряд чи цьому завадить те, що після від’їзду з Вічного Міста вона зробила своє волосся кучерявим і перефарбувала його в рудий колір. Залишалося сподіватися, що на той час, коли її почнуть шукати, вона буде вже далеко звідси, і залишений нею слід ні до чого не приведе.

На Кристинину радість, це була не чергова перевірка, а довгоочікувана зупинка на Сельті. Поїзд з’їхав з основого шляху на допоміжну колію і зупинився перед широкою площею, що займала всю сусідню латку. Провідник відчинив двері ваґону, щоб пасажири могли вийти, а для тих, хто збирався їхати далі, але вирішив трохи розім’яти ноги й розвіятися, повідомив, що потяг стоятиме півгодини.

Кристина вийшла однією з останніх, покликала носильника, щоб той узяв її баґаж, і в його супроводі подалася до стоянки місцевих екіпажів. Там вона найняла бричку, яка по короткому трактовому відгалудженню доправила її зі станції Сельта на власне Грань Сельту. Митний догляд виявився пустою формальністю — побачивши в бричці юну дівчину, що мала надто невинний вигляд для контрабандистки,