Коли дивишся в безодню - Олег Євгенович Авраменко

— Так, Марку, я відчуваю. От бачиш, я ж каза… Ні, стривай! Це не зовсім твоя маґія. Тобто, здебільшого вона твоя, але в ній є щось нове, чого досі ти не мав.

— Атож, — погодився він, трохи оговтавшись від шоку, викликаного поверненням чаклунських здібностей. — От цього я точно не мав… Цього також… І цього… А це було таке слабке, що я не міг ним скористатися… Ну й дивина!

Марк розстебнув застібки і скинув з себе шкуру. На кілька секунд йому запаморочилося в голові, а коли ясність думок та почуттів повернулася, він виявив, що став попереднім Марком — з усією тією маґією, що її мав від природи. Якимсь чином шкура зняла з нього закляття, що блокувало всі його чаклунські здібності.

— От і чудово! — полегшено зітхнув Марк. — Тепер я в нормі. Добре, що дослухався твоєї поради, Беа.

Він зв’язав задні лапи одна з одною, щоб вони не торкалися підлоги, і вже без побоювання надяг на себе шкуру. На його вроджену маґію знову наклалася сила лева — та сама сила, довіритись якій закликав Беатрису старший хлопець із її видіння…

— Отже, — бадьоро мовив Марк, узявши до рук меча, — настав час привітати непрошених гостей. Від їхнього гупання мені вже в голові гуде.

— Тільки не розслабляйся, Марку, — попередила його сестра. — Хоч до тебе й повернулася маґія, зомбі все одно залишаються небезпечними.

— Не турбуйся Беа. Я буду обачним.

Марк став за три кроки від дверей і для перевірки своєї чаклунської сили спробував прибрати на відстані засув. Товста залізна планка легко вислизнула з гнізда в одвірку й гучно брязнула, дійшовши до підпорки.

По той бік виникла коротка пауза. Зомбі почули металевий брязкіт, але потягти на себе двері не зметикували і через кілька секунд продовжили рубати її сокирою.

— А тепер невеличкий сюрприз, — сказав Марк і надіслав у бік дверей потужний кінетичний імпульс.

Результат перевершив усі сподівання. Двері не просто розчахнулись, як розраховував Марк, а з гучним скреготінням зірвалась із завіс і щосили втелющилася в протилежну стіну разом з двома зомбі, що стояли перед нею. За тріском деревини виразно почувся хрускіт їхніх кісток. Марк аж похитнувся від сильної віддачі, проте зумів утриматися на ногах.

— Оце так шкура! — вражено мовив він.

— Обережніше, братику, — озвалася Беатриса. — Так ти ще можеш завалити на нас увесь замок.

Двоє інших зомбі, яких не зачепили виламані двері, вдерлися до кімнати і тут-таки завмерли, не в змозі наблизитися до лев’ячої шкури. Один з них тримав у руках важку палицю з гострими залізними шипами. Він замахнувся нею з наміром кинути в Марка, але хлопець випередив його — миттю створив у повітрі вгоняну кулю й жбурнув її в супротивника.

І цього разу Марк не розрахував своєї сили. Охоплений вогнем зомбі вилетів з кімнати, мов корок із пляшки, вдарився об стіну і, розсипаючи довкола себе снопи іскор, бебехнувся на своїх скалічених товаришів, що мляво ворушилися під уламками дверей. Полум’я негайно перекинулося й на них, а потім загорілося й дерево.

— От чорт! — вилаявся Марк. — Нам тільки пожежі бракувало.

Позаяк останній зомбі був озброєний лише кинджалом, він вирішив не застосовувати проти нього маґію, а зробив стрімкий випад і встромив йому в груди вістря меча. Зомбі миттєво спалахнув зеленим полум’ям, від нього повалив густий ядучий дим. Марк висмикнув меч і поспіхом відступив до вікна.

— І чого вони всі горять! — невдоволено пробурчав він, витираючи тильним боком долоні сльози з очей.

На той час уламки дверей розгорілися в повну силу. Будь-якої миті вогонь міг увірватися до кабінету.

— Однієї загрози ми позбулися, — занепокоєно мовила Беатриса. — Проте загинути від пожежі нічим не краще, ніж від рук зомбі. Ти встигнеш відкрити Колодязь?

— Відкрити встигну. Та щоб правильно зорієнтувати його, потрібен час — шкура додала мені сили, але не вміння. Краще зачекаймо з цим. А вогонь я зможу загасити холодильними чарами.

— Гаразд. Тільки не лупи що є сили, бо з цією шкурою й себе обернеш на крижину.

Цього разу Марк діяв обережно, насилав холод невеликими порціями, хвиля за хвилею, і зрештою загасив полум’я. Недогорілі рештки чотирьох зомбі розтеклися по підлозі гидотним смердючим слизом.

— Забираймося звідси, Марку, — сказала Беатриса. — А то мене знудить… Вірніше, знудить тебе.

— Авжеж, — погодився він, відчуваючи спазми в животі. — Як же вони паскудно смердять!…

Перш ніж вийти з кімнати, Марк вдався до свого чаклунського зору, в кілька разів посиленого лев’ячою шкурою, і перевірив, чи не ховаються поблизу інші зомбі. Переконавшись, що шлях вільний, він кинув поверх слизу тигрову та ведмежу шкури і таким чином зумів дістатися до сходів, не забруднивши взуття.

— Між іншим, — зауважила сестра. — Тобі не спадало на думку, що й ці шкури можуть мати якісь маґічні властивості?

— А ти хочеш перевірити? — втомлено запитав Марк. — Мені досить і лев’ячої.

— Мабуть, мені також. Той хлопець нічого не казав про силу тигра чи ведмедя.

Попри Маркові побоювання, на сходах слизу не було. Чорношкірий згорів цілком, і після нього лишився тільки попіл, розтоптаний ногами інших зомбі.

— П’ятеро готові, — сказала Беатриса. — Тепер треба порішити тих, що впали з вежі. Сподіваюся, з ними проблем не виникне.

— А ти певна, що розбійників було лише сім?

— Інших тіл я ніде не знайшла. Та про всяк випадок будь насторожі.

На долішній поверх Марк спустився без будь-яких пригод. Лише біля самого виходу з вежі він надибав МакҐреґора, який, незважаючи на численні переломи,