Історія Юхима - Роман Квант

– Так, я цікавлюся всілякими аномаліями, що відбулися у селі. Всі знають вас, як людину, багату на різні легенди та оповідки. Може щось розкажете, діду Пилипе?

– Насправді цих історій тьма-тьмуща. Що саме тебе цікавить? Будь-яка історія чи щось особливе?

Я набрав у легені більше повітря і наказав собі рішатися прямо зараз.

– Мене цікавлять люди, з якими відбувалися дуже дивні речі. Наприклад, час для них почав йти у протилежному напрямку.

– Як це?

– Тобто, час пішов навпаки, не так, як це у людей. Приміром, після понеділка, людина прокинулася, а настав не вівторок, а неділя. А за нею пішла субота. Розумієте?

Пилип знову відкашлявся, після чого виникла невеличка пауза. Мені вона здавалася довгою та незатишною. Старий сидів на стільці, підперши підборіддя своїми худими, зморщеними руками. Деякий час він дивився у вікно і наче щось пригадував. Я шанобливо мовчав, даючи змогу йому щось згадати і розповісти.

– Нісенітниця та й годі! Ніколи такого не чув, – раптом озвався він. – Де ти це взяв? Певне кіно якесь американське дивився?

– Та нє, не кіно. Просто колись чув історію про людину, з якою подібне паранормальне явище відбувалося. Хотілося дізнатися, може ви щось чули у Глибоководному про подібне?

– Такого точно не чув. Я знаю легенди про вовкулак, відьмаків, про чупакабр, бродячих привидів, але подібного ніколи не чув.

В той момент я зрозумів, що усе втратило зміст. Якось я не подумав, що все так швидко і просто може вирішитися не на мою користь. Чому я морально не підготувався до думки, що він може нічого не знати? Нащо було так наївно надіятися на певний збіг обставин?

– Пане Пилипе, це може здатися дивним, але мені здається, що ця людина може жити чи жила у цьому селі. Може ви чули не саме це, а щось подібне про якогось безумця? Просто я збираю матеріал, бо хочу написати статтю в газету, – збрехав я.

– А то ти журналіст? – зрадів він. – А я ніяк не міг збагнути, про що ти торохтиш. Ні, Юхиме, на жаль я нічого не чув.

Я підвівся, відчуваючи, що даремно згаяв свій час і марно плекав безумну надію, що усе розв’яжеться так легко і стане на свої місця. Ну хіба можна сподіватися, що мій феномен так просто зникне чи принаймні його можна буде науково чи іншим шляхом пояснити, звести до простої інтерпретації?

– Даруйте, що забрав у вас час. Просто я дійсно планував написати статтю.

– Може тебе зацікавлять інші історії.

– Ні, але дякую у будь-якому разі.

Вже зробивши кілька кроків назад, я ухопився за ручку, збираючись відчинити двері та сказати кілька слів, попрощавшись із старим. Проте, його голос мене зупинив вже майже на порозі:

– Юхиме, я тут дещо згадав. Ти не перший, хто цікавився подібним. Вже цікавилися до тебе про людину, яка нібито живе задом наперед.

Я зупинився і різко обернувся, відчуваючи шалене серцебиття і сильний піт, який виступив на спині та чолі.

– Правда? А хто цікавився?

– Дівчина якась. Здається, вона була не місцевою. Вона точнісінько про те ж саме розпитувала, що й ти. Молода така краля.

– Як вона виглядала?

– На жаль, зір у мене паскудний, як слух та пам'ять. Звичайна дівчина із світлим волоссям. Риси обличчя я, звичайно, не пам’ятаю. Я б ніколи і не згадав про ту зустріч, якби не ти. Вона також по селу ходила, була у кількох хатах розпитувала про цю дивовижність із часом, який наче мусить йти у зворотному напрямку. Нічого особливого. Розпитала та й пішла собі далі. Ніхто більше про неї не згадував.

– Коли це сталося?

Старий почухав макітру, наче цим задіяв усі свої нейронні зв’язки та синапси, що допоможуть віднайти потрібну інформацію за короткий термін.

– Може з тиждень тому, може трохи більше.

– А ви не пам’ятаєте, вона називала ім’я тієї людини?

Він заперечливо захитав головою.

– Ту історію, яку чув я, чоловіка звали Сергій. Може щось подібне та дівчина розпитувала? Пригадайте, будь ласка. Повірте, це не жарти. Я цікавлюся, бо з цим пов’язана моя робота. Я точно не збожеволів, а лише збираю побрехеньки та всілякі байки.

– Мені шкода, Юхиме. Я дійсно хотів би тобі допомогти, але більше нічого не знаю або забув. Дівчина приходила десь тиждень тому, може днів зо десять. Я її майже не запам’ятав в лице, але бачив, що виглядала вона дуже стривоженою і дивною.

Що це мало означати, я поки що не знав, але хотів дізнатися. Усе почало ставати ще загадковіше та яскравіше. Я вважав, що натрапив на якусь важливу інформацію, але ще не розумів, що саме тримаю у руках і як цим потрібно правильно скористатися.

– Щиро дякую вам.

Виходячи на двір, я мав лише одне бажання: чим скоріш повернутися додому, щоб можна було обмізкувати останні події, скласти усе до купи та віднайти такі невидимі зв’язки, які відразу не можна збагнути. Шлях до рідної хати був досить коротким, але я йшов повільно, занурившись у власні думки.

5

Що то була за дівчина, яка цікавилася тим питанням, що й я? Зупинившись на мить, я усвідомив, що далі все відбувається настільки складно, наскільки навіть й уявити собі не можна. Безсумнівно, загадкова незнайомка була зі мною пов’язана. Може вона знала щось таке, що слід від мене приховувати чи мала пряме відношення до того, коли я став жити по-іншому. Стоп, усе почалося десятого червня. Якщо Пилип бачив її тиждень тому, виходить вона все знала заздалегідь чи також живе задом наперед, як я?

Знову і знову я замислювався над цими питаннями, вишукуючи прихований контекст, непомітний, сакральний зміст, якусь приховану маніфестацію, але натикався лише на холодну стіну байдужості. Усе існувало, як в повнісінькому тумані. Наче навіжений, я зациклювався на цих питаннях, але відчував лише відчай і безпорадність. Так можна і збожеволіти, коли пливеш проти течії. Окрім пана Пилипа, я завітав ще у декілька хат і запитував люд про Сергія, який міг жити задом наперед. Як і в першому випадку, мене чекало розчарування. Інші люди навіть не знали про ту дівчину і дивилися на мене, як на божевільного. Мене навіть питали кілька разів, чи все