Танок драконів - Джордж Мартін
Не встиг він здолати і три сходинки, як Квентин Мартел гукнув до нього:
— Вас називають Баристан Безстрашний.
— Буває.
Селмі отримав це прізвисько в десятирічному віці, коли він, маленький зброєносець, марнославний, гоноровий і дурний, забрав собі в голову, що може виїхати на поєдинок проти випробуваних лицарів. Отож він, позичивши у зброярні лорда Дондаріона румака і кірасу, записався в Чорногавані на турнір як таємничий лицар. «Навіть герольд сміявся. Ручки в мене були такі тоненькі, що я, опускаючи списа, ледве його втримав, щоб гостряк не чесав землю». Лорд Дондаріон мав повне право стягнути його з коня й відшльопати, але комашиний королевич пожалів пустоголове хлопчисько в погано припасованих обладунках і віддав йому шану за сміливість. Вистало одного проїзду, після якого королевич Дункан допоміг Баристану зіп’ятися на ноги та стягнув з нього шолом. «Хлопчик,— оголосив він на все поле.— Безстрашний хлопчик».
«Це було п’ятдесят три роки тому,— подумав Селмі.— Скільки ще лишилося серед живих тих, хто був тоді у Чорногавані?»
— А яке прізвисько дадуть мені, якщо я повернуся в Дорн без Данерис? — запитав княжич Квентин.— Квентин Кваша? Квентин Каплун? Квентин Капітулянт?
«Княжич, який запізнився»,— подумав старий лицар... але в першу чергу лицар королівської варти вчиться тримати язика за зубами.
— Квентин Мудрий,— промовив він, дуже сподіваючись, що так і є.
Зневажений залицяльник
Уже була майже година привидів, коли сер Герис Дринквотер повернувся в піраміду доповісти, що розшукав Боба, Книжника і старого Білла Бабкуватого в одній з мірінських дешевих винарень: попиваючи жовте вино, вони дивилися, як раби вбивають одне одного голіруч, загостреними зубами.
— Білл витягнув ножа, воліючи перевірити, чи в дезертирів повні кишки жовтого слизу,— розповідав сер Герис,— а я йому кинув дракона і запитав, чи не підійде йому жовте золото. Куснувши монету, він запитав, за що я плачу. Коли я йому сказав, він, сховавши ножа, поцікавився, чи я п’яний, чи дурний.
— Хай собі думає, що хоче, головне — щоб переказав повідомлення,— мовив Квентин.
— Це він зробить. Можу закластися, що Руб’я з тобою зустрінеться, нехай навіть з єдиною метою: щоб Гарна Мерис вирізала тобі печінку й засмажила з цибулею. Нам би послухатися Селмі. Коли Баристан Безстрашний радить тікати, мудрі люди кидаються шнурувати чоботи. Треба знайти корабель у Волантис, поки не закрили порт.
На саму згадку про море сер Арчибальд позеленів.
— Більше ніяких кораблів. Я до Волантиса на одній нозі дострибаю.
«Волантис,— подумав Квентин,— потім Ліс, потім додому. Назад з порожніми руками. За що загинуло троє сміливців?»
Приємно було би знову побачити Зеленокровицю, відвідати Сонцеспис і Водосад, подихати солодким і чистим гірським повітрям Айронвуду замість гарячого, вологого, брудного повітря Невільничої бухти. Батько і словом не дорікне, знав Квентин, але в очах його читатиметься розчарування. Від сестри чекай презирства, від гадюк — гострих як ножі глузливих посмішок, а від лорда Айронвуда, який Квентинові як другий батько і який власного сина послав захищати його в дорозі...
— Я вас не тримаю,— сказав Квентин товаришам.— Батько поклав завдання на мене, не на вас. Повертайтеся додому, якщо хочете. Якою завгодно дорогою. А я лишаюся.
Здоровань знизав плечима.
— Тоді ми з Дринком теж лишаємося.
Наступного вечора до княжича Квентина прийшов Дензо Д’ган обговорити умови.
— Він зустрінеться з вами завтра на базарі прянощів. Шукайте двері з фіолетовою лілеєю. Стукайте двічі. Гасло — «свобода».
— Згода,— озвався Квентин.— Зі мною будуть Арч і Герис. Він теж може взяти з собою двох побратимів. Але не більше.
— Як скаже княжич,— ввічливо відповів Дензо, але в тоні відчувалася злість, а очі воїна-співця глузливо зблиснули.— Приходьте на заході сонця. І дивіться, щоб за вами не було хвоста.
Дорняни вийшли з піраміди за годину до заходу сонця: якщо раптом заблукають, ще матимуть час розшукати фіолетову лілею. Квентин і Герис підперезалися поясами з мечами. Здоровань повісив за спину келеп.
— Ще не пізно відмовитися від безглуздої затії,— сказав Герис, прямуючи смердючим провулком до старого базару прянощів. У повітрі тхнуло сечею, попереду чулося стукотіння окутих залізом коліс труповоза.— Старий Білл Бабкуватий частенько повторював, що Гарна Мерис вміє розтягнути смерть людини на цілий місяць. Ми їм збрехали, Квенте. Використали їх, щоб дістатися сюди, а потім перекинулися до штормокруків.
— Як нам і було наказано.
— Пошарпаний Правитель не мав на увазі — по-справжньому,— вставив Здоровань.— Інші його хлопці — сер Орсон, Дик Солом’яний, Гангерфорд, Вілл Лісовик — усі вони й досі десь у підземеллях, і все через нас. Старому Руб’ю це точно не сподобалося.
— Не сподобалося,— озвався княжич Квентин,— зате йому подобається золото.
— Шкода тільки, що в нас його немає,— розсміявся Герис.— Ти віриш у цей мир, Квенте? Я не вірю. Половина міста вважає драконоборця героєм, а друга половина кров’ю плюється на саму згадку його імені.
— Гарзу,— сказав Здоровань.
— Його звали Гаргаз,— нахмурився Квентин.
— Гіздар, Гумзум, Гагнаг — хіба не байдуже? Я їх усіх кличу Гарзу. І ніякий він не драконоборець. Уся його звитяга в тому, що йому дупу підсмажили до хрусткої шкуринки.
— Але він зі сміливістю кинувся в бій.
«Чи наважився б я сам стати з чудовиськом віч-на-віч, маючи лише списа?»
— Тобто зі сміливістю здох.
— Здох він з вереском,— мовив Арч.
Герис поклав долоню Квентинові на плече.
— Навіть якщо королева повернеться, вона все одно буде одружена.
— Не буде, якщо король Гарзу отримає від мене келепом,— зронив Здоровань.
— Гіздар,— виправив Квентин.— Його звати Гіздар.
— Один дотик мого келепа — і всім стане байдуже, як його звали,— сказав Арч.
«Вони не розуміють». Товариші геть забули, навіщо насправді Квентин сюди приїхав. «Шлях веде через неї, а не до неї. Данерис — засіб, а не мета».
— «Три голови у дракона,— сказала вона мені.— Мій шлюб не повинен знищити всі ваші надії,— сказала вона.— Я знаю, чому ви тут. Через вогонь і кров». У мені тече кров Таргарієнів, самі знаєте. Я веду свій рід від...
— До сраки твій рід,— урвав його Герис.— Дракони не розбиратимуть, яка у тебе кров, ну хіба що на смак. Урок історії не приборкає дракона. Це монстри, а не мейстри. Квенте, невже ти справді хочеш саме