Танок драконів - Джордж Мартін

коли королівська варта ще мала по-справжньому тісні зв’язки.— Я не зміг допомогти княжичу Левину на Тризубі, однак я можу зараз допомогти його племіннику». Мартел розворушив гадюче кубло й навіть не бачить змій. Його постійна присутність після того, як Данерис віддалася за іншого на очах богів і людей, будь-якого чоловіка дратувала б, а у Квентина більше немає захисту королеви від гніву Гіздара. «Хоча...»

Нова думка була мов ляпас, що приводить до тями. Квентин виріс при дворі в Дорні. Облуда й отрута не є для нього чимось новим і невідомим. І княжич Левин був не єдиним його дядьком. «Він — небіж і Червоного Гада». Данерис узяла собі за консорта іншого, однак зі смертю Гіздара вона зможе вільно одружитися знову. «А чи не міг Гирявий помилятися? Хто сказав, що сарана призначалася Данерис? Це ж було в особистій ложі короля. Може, саме він мав стати жертвою?» Гіздарова смерть порушила б хисткий мир. Сини гарпії знову почали б убивати, а юнкайці продовжили війну. У Данерис могло б не бути іншого вибору, як узяти шлюб з Квентином.

Сер Баристан і досі намагався побороти свої підозри, коли у глибині зали почувся тупіт важких чобіт на кам’яних сходах. Прийшли юнкайці. Процесію з Жовтого міста очолювало троє мудрих панів, кожен з яких мав особистий озброєний почет. Один з рабовласників був у багровому шовковому токарі, облямованому золотом; другий — у смугастому зеленкувато-жовтогарячому токарі; третій — у прегарному нагруднику з інкрустацією: гагатом, нефритом і перламутром були викладені еротичні сценки. Мудре панство супроводжував капітан перекупних мечів Кривавобородий, у якого через плече висіла шкіряна торба, а на обличчі читалася убивча посмішка.

«Нема ні Пошарпаного Правителя,— зауважив Селмі,— ні Брунатного Бена Плама». Сер Баристан холодно дивився на Кривавобородого. «Дай мені найменшу нагоду схрестити мечі — й тоді побачимо, хто усміхатиметься останній».

Резнак мо Резнак пропхався наперед.

— Мудре панство, яка честь! Його ясновельможність король Гіздар ласкаво просить своїх друзів з Юнкая. Ми розуміємо...

— Ось вам для кращого розуміння,— витягнув Кривавобородий зі своєї торби відрубану голову й кинув її в сенешаля.

Резнак, перелякано писнувши, відскочив. Голова підстрибом покотилася, лишаючи на мармуровій підлозі криваві сліди, й нарешті досягла підніжжя драконячого трону короля Гіздара. Бронзові бестії по всій залі опустили списи в бойову позицію. Гогор гігант заступив собою короля, а Плямистий Кіт і Храз стали обабіч трону.

— Він мертвий,— розреготався Кривавобородий.— Не вкусить.

Дуже-дуже обережно сенешаль підійшов до голови й делікатно підняв її за волосся.

— Адмірал Гролео.

Сер Баристан кинув погляд на трон. Селмі служив багатьом королям, тож не міг не уявляти, як саме вони б реагували на таку провокацію. Ейрис нажахало відсахнувся б, швидше за все, поранившись об гостряки Залізного трону, а тоді крикнув своїм мечникам порубати юнкайців на кавалки. Роберт зажадав би свій келеп, щоб гідно відплатити Кривавобородому. Навіть Джейгейрис, який вважався слабаком, наказав би арештувати Кривавобородого і юнкайських рабовласників.

Гіздар закам’янів, заціпенів. Резнак поклав голову на атласну подушку біля ніг короля, а тоді відскочив, бридливо скрививши рота. Сер Баристан за кілька ярдів відчував міцні квіткові парфуми сенешаля.

Мрець докірливо витріщався. Борода в нього вся була брунатна від засохлої крові, але з шиї і досі стікала червона цівочка. З одного погляду можна було сказати, що голову не вдалося відрубати одним ударом. У глибині зали прохачі почали потихеньку вислизати геть. Яструб з бронзових бестій, зірвавши з себе бронзову маску, виблював сніданок.

Баристан Селмі не вперше бачив відрубану голову. Але ця... зі старим моряком вони перепливли півсвіту — з Пентоса в Карт і назад у Астапор. «Гролео був доброю людиною. Він не заслужив на такий кінець. І він завжди хотів одного — повернутися додому». Лицар очікувально напружився.

— Це,— нарешті промовив король Гіздар,— це не... ми незадоволень це... це означає... це...

Рабовласник у багровому токарі дістав пергамент.

— Маю честь передати це повідомлення від ради панства,— розгорнув він сувій.— Тут пишеться: «У Мірін прийшло семеро юнкайців, щоб підписати мирний договір і відзначити його іграми в Дазнаковому бійцівському кублі. Задля їхньої безпеки нам передали сімох заручників. Жовте місто в жалобі за своїм шляхетним сином Юрхазом зо Юнзаком, який загинув лютою смертю, хоча був гостем Міріна. Лише кров’ю платиться за кров».

У Гролео в Пентосі залишилася дружина. Діти, онуки. «Чому з усіх заручників стратили саме його?» Джого, Геро й Дааріо Нагарис усі командують військами, а Гролео — адмірал без флоту. «Вони там що — соломинки тягнули чи, може, вирішили, що Гролео для нас найменш цінний, тож навряд чи спровокує відплату?» — питав себе лицар... але такі питання легше ставити, ніж відповідати на них. «Нема у мене здібностей розплутувати такі вузли».

— Ваша світлосте, даруйте,— заговорив сер Баристан.— Якщо пригадуєте, смерть шляхетного Юрхаза — нещасний випадок. Тікаючи від дракона, він зашпортався на сходах, і його розтоптали власні раби й почет. А може, в нього серце розірвалося від страху. Він був уже старий.

— Хто це такий, що заговорив без королівського дозволу? — поцікавився юнкайський лорд у смугастому токарі, дрібний, з коротким підборіддям і занадто довгими зубами. Він нагадував Селмі кролика.— З якого дива юнкайські лорди мають слухати теревені вартових?

Перли, які обрамлювали його токар, затрусилися.

Гіздар зо Лорак не міг відвести очей від голови. Лише коли Резнак щось шепнув йому на вухо, він нарешті опанував себе.

— Юрхаз зо Юнзак був вашим головнокомандувачем,— промовив він.— Хто з вас тепер говорить від імені Юнкая?

— Всі ми,— озвався кролик.— Рада панства.

У голосі короля Гіздара нарешті залунали сталеві нотки:

— Отже, ви всі й розділите відповідальність за це порушення миру.

Відповів юнкаєць у нагруднику:

— Мир не порушено. За кров платиться кров’ю, за життя — життям. Щоб засвідчити нашу добру волю, ми повертаємо вам трьох заручників.

Залізні лави позаду нього розступилися. Уперед підштовхнули трьох мірінців, які горнулися в свої токари: двох жінок і чоловіка.

— Сестро, кузени,— сухо зронив Гіздар зо Лорак, а потім махнув на голову.— Приберіть це з моїх очей.

— Адмірал був моряком,— нагадав йому сер Баристан.— Може, ваша світлість попросить юнкайців повернути і його тіло, щоб ми могли віддати його морю?

— Якщо ваша ясновельможність забажає,— махнув рукою пан з кролячими зубами,— ми віддамо. На знак пошани.

Резнак мо Резнак гучно прокашлявся.

— Не хочу здатися нечемним, але мені здається, її вельможність королева Данерис передала