Танок драконів - Джордж Мартін
Верховний септон і не думав її втішати. Сидів собі, прикипівши до неї твердим поглядом і спостерігаючи, як вона плаче, такий самий кам’яний, як статуї Сімох нагорі в септі. Минуло чимало часу, але нарешті у Серсі закінчилися сльози. На той час очі в неї почервоніли, а відчуття було таке, наче вона от-от знепритомніє.
Однак його святість із нею ще не закінчив.
— Це поширені гріхи,— сказав він.— Усім відома порочність удовиць, усі жінки в душі розпусні, схильні користуватися своєю красою, щоб хитрощаіми заманювати чоловіків у свої тенета. В цьому немає державної зради, якщо ви не обманювали його світлість короля Роберта, поки він був живий.
— Ніколи,— прошепотіла вона, здригнувшись.— Ніколи, присягаюся.
Він не звернув уваги на її слова.
— Проти вашої світлості висунуті й інші звинувачення — у злочинах значно страшніших, ніж проста розпуста. Ви зізналися, що мали сера Озні Кетлблека за коханця, а сер Озні наполягає, що задушив мого попередника на ваше веління. Крім того, він наполягає, що дав неправдиві свідчення проти королеви Марджері та її кузин, збрехавши про розпусту, перелюб і державну зраду, і знову на ваше веління.
— Ні,— заперечила Серсі,— це неправда. Я люблю Марджері як доньку. А щодо решти... я скаржилася на верховного септона, це правда. Слабкий і зіпсований, він був креатурою Тиріона, плямою на нашій святій Вірі. Ваша святість знає це незгірше за мене. Може, Озні вирішив, що його смерть потішить мене. Якщо так, то я несу певну відповідальність... але убивство? Ні. В цьому я не винна. Відведіть мене в септ, і я перед судом Отця присягнуся, що це правда.
— На все свій час,— сказав верховний септон.— Вас також обвинувачують у вбивстві власного чоловіка, нашого любого покійного короля Роберта Першого.
«Лансель»,— подумала Серсі.
— Роберта вбив вепр. Може, мене вже і шкуроміном вважають? Варгом? Може, мене звинувачують і в смерті Джофрі, мого коханого синочка, мого первістка?
— Ні. Тільки чоловіка. Ви це заперечуєте?
— Заперечую. Перед очима богів і людей, я це заперечую.
Він кивнув.
— І останнє, найгірше звинувачення: дехто вважає, що ваші діти не від короля Роберта, а байстрюки, народжені з інцесту й перелюбу.
— Це Станіс таке каже,— миттю мовила Серсі.— Брехня, брехня, очевидна брехня. Станіс сам претендує на Залізний трон, але на його шляху стоять братові діти, отож йому вигідно заявити, що вони зовсім не братові. Той брудний лист... у ньому ані слова правди. Я заперечую.
Поклавши обидві долоні на стіл, верховний септон підвівся на ноги.
— Добре. Лорд Станіс відвернувся від істини Сімох і почав молитися червоному бісу, а його облудній вірі немає місця в Сімох Королівствах.
Його слова прозвучали майже заспокійливо. Серсі кивнула.
— Та навіть якщо так,— провадив його святість,— це жахливі звинувачення, і королівство має дізнатися істину. Якщо ваша світлість каже правду, без сумніву, суд доведе вашу невинуватість.
«То все-таки суд».
— Я ж покаялася...
— ...в деяких гріхах, ага. Інші ви заперечуєте. Суд відділить правду від брехні. Я благатиму Сімох простити вам гріхи, в яких ви зізналися, і молитимуся, щоб вас визнали невинуватою в інших злочинах.
Серсі повільно підвелася.
— Схиляюся перед мудрістю вашої святості,— сказала вона,— і благаю одну краплю Материної милості... я так давно не бачилася з сином, будь ласка...
Очі старого були як два шматочки кременя.
— Вас не можна підпускати до короля, поки ви не очиститеся від своїх пороків. Одначе ви зробили перший крок на шляху до праведності, тож я дозволю вам інших відвідувачів. По одному на день.
Королева знову розплакалася. Цього разу щиро.
— Ви дуже добрий. Дякую.
— Мати милостива. Дякуйте їй.
Моелла і Сколера вже чекали, щоб відвести її назад на вежу, в камеру. Юнелла йшла позаду.
— Ми всі молилися за вашу світлість,— дорогою заговорила септа Моелла.
— Так,— підхопила септа Сколера,— і вам має тепер стати набагато легше, ви тепер чиста й невинна, як панна в день весілля.
«У день мого весілля я вранці кохалася з Джеймі»,— пригадала королева.
— Так,— погодилася вона,— я почуваюся заново народженою, так наче прорвало чиряк і я нарешті почну видужувати. Я просто лечу.
Вона уявила, як приємно було б зацідити ліктем септі Сколері в обличчя, щоб та злетіла з гвинтових сходів. З ласки богів, ця стара зморшкувата піхва дорогою врізалася б у септу Юнеллу й забрала ще і її з собою.
— Приємно бачити, що ви знову всміхаєтеся,— сказала Сколера.
— Його святість казав, мені дозволені відвідувачі?
— Так,— підтвердила септа Юнелла.— Якщо ваша світлість скаже, кого хоче бачити, ми повідомимо цю людину.
«Джеймі, мені потрібен Джеймі». Та якщо брат у місті, чому він до неї не прийшов досі? Ліпше почекати з Джеймі, поки Серсі не знатиме краще, що саме відбувається за межами Великого септу Бейлора.
— Мій дядько,— сказала вона,— сер Кеван Ланістер, брат мого батька, він у місті?
— У місті,— відповіла септа Юнелла.— Лорд-регент замешкав у Червоній фортеці. Ми одразу пошлемо по нього.
— Дякую,— мовила Серсі, подумавши: «Лорд-регент, та невже?» Вона і не вдавала, що здивована.
Смиренне і покаянне серце принесло значно більше переваг, ніж саме тільки очищення гріховної душі. Ввечері королеву перевели в більшу камеру на два поверхи нижче, з вікном, у яке можна було визирнути, і з теплими м’якими ковдрами на ліжку. А коли прийшов час вечері, замість черствого хліба й вівсянки їй принесли смаженого каплуна, миску свіжої зелені з товченими горіхами й гору товченої ріпи з маслом. Уночі Серсі лягла в ліжко на ситий шлунок уперше за все ув’язнення і спокійно проспала всю ніч — її ніхто не потурбував.
А на світанку до неї прийшов дядько.
Серсі ще снідала, коли двері розчахнулися й увійшов сер Кеван Ланістер.
— Залиште нас,— сказав він до тюремниць. Септа Юнелла, забравши з собою Сколеру й Моеллу, вийшла і зачинила двері. Королева підвелася.
Сер Кеван постарів з останньої їхньої зустрічі. Чоловік він був кремезний, широкий і у плечах, і у поясі,
