Танок драконів - Джордж Мартін

Тієї ночі, коли септа Юнелла прийшла збудити її зі сну, Серсі вже чекала її навколішках.

— Я згрішила,— сказала Серсі. Пересохлий язик ледве ворушився, а губи були потріскані й пошерхлі.— Я вчинила страшний гріх. Тепер я бачу. Як могла я стільки часу залишатися сліпою? Мені явилася Стариця з високо піднесеним ліхтарем, і в його священному світлі я побачила праведну путь. Я хочу знову очиститися. Я хочу тільки відпущення. Будь ласка, добра септо, благаю, відведіть мене до верховного септона, щоб я могла покаятися в злочинах і перелюбі.

— Я перекажу йому, ваша світлосте,— озвалася септа Юнелла.— Його святість зрадіє. Лише через зізнання і щире каяття можна врятувати наші безсмертні душі.

І Серсі дали спокійно спати всю ніч. Години й години благословенного сну! Сова, вовк і соловейко прослизнули, невидимі й непомітні, а Серсі снився довгий солодкий сон, що Джеймі — її чоловік, а їхній син і досі живий.

Уранці королева почувалася знову майже собою. Коли по неї прийшли полонительки, вона, благочестиво зітхаючи, запевнила їх, що рішуче налаштована покаятися в гріхах і отримати прощення за свої діяння.

— Приємно чути,— сказала септа Моелла.

— Знімете великий тягар з душі,— докинула септа Сколера.— Вам стане набагато краще, ваша світлосте.

«Ваша світлосте». Ці два прості слова переповнили її радістю. За весь час ув’язнення тюремниці нечасто переймалися гарними манерами.

— Його святість чекає,— сказала септа Юнелла.

Серсі скромно і слухняно похилила голову.

— Можна мені спершу помитися? Я не можу йти до нього в такому вигляді.

— Зможете помитися пізніше, якщо дозволить його святість,— мовила септа Юнелла.— Зараз вас повинна більше турбувати чистота вашої безсмертної душі, а не така марнота марнот, як тіло.

Три септи повели її сходами донизу: септа Юнелла йшла попереду, а септа Моелла і септа Сколера позаду, так наче боялися, що Серсі спробує втекти.

— Давно у мене не було відвідувачів,— дорогою пробурмотіла Серсі неголосно.— З королем усе гаразд? Я питаю лише як матір, яка боїться за свою дитину.

— Його світлість у доброму здоров’ї,— озвалася септа Сколера,— і має надійний захист день і ніч. Королева не залишає його.

«Королева тут я!» Проковтнувши ці слова, Серсі всміхнулася й мовила:

— Приємно знати. Томен так її любить! Я ніколи не вірила тим жахливим речам, які про неї розповідали...— (Марджері Тайрел вдалося якось викрутитися після обвинувачень у розпусті, перелюбі й державній зраді?) — А суд уже був?

— Скоро буде,— сказала септа Сколера,— але її брат...

— Тихо! — септа Юнелла, обернувшись, кинула через плече сердитий погляд на Сколеру.— Ти занадто розбалакалася, дурна стара. Нам не дозволяється говорити про такі речі.

— Перепрошую,— похилила голову Сколера.

Решту спуску здолали в мовчанні.

Верховний горобець прийняв Серсі в своєму святилищі — в суворій семигранній кімнаті, де грубо вирізьблені лики Сімох дивилися з кам’яних стін майже так само кисло й несхвально, як і його святість. Коли Серсі увійшла, він щось писав за грубо тесаним столом. Верховний септон не змінився з останньої їхньої зустрічі — з того дня, коли наказав схопити й ув’язнити Серсі. Це й досі був миршавий сивий чоловік з твердим і голодним виразом на худому зморшкуватому обличчі з гострими рисами, з підозріливими очима. На відміну від свого попередника, який полюбляв пишне вбрання, він одягався у безформну сорочку з нефарбованої вовни, яка сягала кісточок.

— Ваша світлосте,— привітався він.— Я так розумію, ви хочете покаятися.

Серсі впала навколішки.

— Так, ваша святосте. Уві сні мені явилася Стариця з високо піднесеним ліхтарем...

— Ну певна річ. Юнелло, залишися й записуй зізнання її світлості. Сколеро, Моелло, можете йти.

Він склав докупи пальці точно так само, як у Серсі на очах тисячу разів робив батько.

Септа Юнелла сіла позаду, розгорнула пергамент, вмочила перо в мейстерське чорнило. Серсі злякалася.

— Коли я покаюся, мені дозволять...

— З вашою світлістю вчинять відповідно до ваших гріхів.

«Цей чоловік невмолимий»,— укотре переконалася Серсі. Якусь мить вона збиралася на думці.

— Тоді най буде милостива до мене Матір. Я спала з чоловіками, не перебуваючи з ними у шлюбі. Каюся.

— З ким? — прикував до неї погляд верховний септон.

Серсі чула, як у неї за спиною пише Юнелла. Перо тихенько шкрябало пергамент.

— З Ланселем Ланістером, моїм кузеном. І з Озні Кетлблеком.

Вони обидва зізналися в тому, що спали з нею, тому нема сенсу заперечувати.

— Із його братами. З обома.

Серсі не може знати, що саме скажуть Осфрид і Озмунд. Краще визнати забагато, ніж замало.

— Це не вибачає мого гріха, ваша святосте, але я була самотня й налякана. Боги забрали в мене короля Роберта, мого коханого захисника. Я лишилася сама-одна серед змовників, облудних друзів і зрадників, які замислили убити моїх дітей. Я не знала, кому довіряти, отож я... я використала єдиний доступний мені спосіб, щоб заручитися підтримкою Кетлблеків.

— Маєте на увазі свої жіночі принади?

— Своє тіло,— затремтівши, вона затулила руками обличчя. Коли вона знову опустила долоні, її очі блищали від сліз.— Так. Най простить мене Діва. Але це було заради моїх дітей, заради королівства. Мені це не приносило задоволення. Кетлблеки... вони грубі й вульгарні, вони безжалісно мною користувалися, але що я могла вдіяти? Томена потрібно було оточити людьми, яким я могла довіряти.

— Його світлість мав захист королівської варти.

— Королівська варта не змогла захистити його брата Джофрі, якого вбили на його власному весіллі. У мене на очах загинув один син. Я не могла втратити і другого. Я згрішила, я розпусничала, але тільки заради Томена. Простіть, ваша святосте, але я розкину ноги перед будь-яким чоловіком на Королівському Причалі, якщо тільки так я зможу захистити своїх дітей.

— Прощення дарують тільки боги. А як щодо Ланселя, вашого кузена й колишнього зброєносця вашого лорда-чоловіка? З ним ви лягли у ліжко теж для того, щоб забезпечити його відданість?

— Лансель...— Серсі завагалася. «Обережніше,— нагадала вона собі,— Лансель усе їм розповів».— Лансель мене кохав. Він був ще зовсім хлопчик, але я ніколи не сумнівалася в його відданості мені чи моїм синам.

— І все одно звабили його.

— Мені було самотньо,— промовила вона, притлумлюючи схлип.— Я втратила чоловіка, сина, лорда-батька. Я була регентшею, але ж королева — теж жінка,