Танок драконів - Джордж Мартін

— Дякую, що прийшов,— заговорила королева.

— Сядь,— нахмурився дядько.— Я тобі маю дещо розповісти...

Але вона не хотіла сідати.

— Ти досі гніваєшся на мене. Я чую це з твого голосу. Пробач мені, дядьку. Не треба було хлюпати в тебе вином, але...

— Думаєш, я переймаюся через кубок вина? Лансель — мій син, Серсі. Твій кузен. Якщо я гніваюся на тебе, то тільки через це. Ти мала б наглядати за ним, скеровувати його, підшукувати йому гарну дівчину з доброї родини. А натомість ти...

— Знаю, знаю...— («Лансель хотів мене більше, ніж я його. І досі хоче, закладаюся»).— Я була самотня і слабка. Будь ласка, дядьку. Ну будь ласка! Так приємно бачити твоє обличчя, твоє любе обличчя! Я накоїла багато поганого, я знаю, але я не витримаю, якщо ти мене зненавидиш,— обійнявши, вона поцілувала його в щоку.— Пробач мене. Пробач мене.

Сер Кеван якусь мить просто терпів її обійми, але зрештою і собі пригорнув Серсі. Його обійми були короткі й незграбні.

— Годі,— промовив він і досі сухим і холодним голосом.— Пробачаю. А тепер сядь. У мене погані новини, Серсі.

Його слова налякали її.

— Щось трапилося з Томеном? Будь ласка, тільки не це! Я так боялася за сина. Ніхто нічого не хотів мені розповідати. Прошу, скажи, що з ним усе гаразд.

— З його світлістю все добре. Він часто запитує про тебе.

Поклавши долоні їй на плечі, він тримав її на віддалі витягнутої руки.

— Тоді Джеймі? Щось із Джеймі?

— Ні. Джеймі досі десь у приріччі.

— Десь? — Серсі не сподобалося, як це прозвучало.

— Він узяв Крукодерево, лорд Блеквуд здався,— промовив дядько,— але дорогою назад у Річкорин покинув свій почет і поїхав з якоюсь жінкою.

— Жінкою? — витріщилася на нього Серсі, нічого не розуміючи.— Якою жінкою? Навіщо? Куди вони поїхали?

— Ніхто не знає. Більше ми від нього не чули. Жінка, можливо, донька Вечірниці, леді Брієнна.

«Вона!» Королева пригадала панну Тартську — незугарну й незграбну здоров’ячку, яка вдягалася по-чоловічому, в кольчугу. «Заради такої Джеймі в житті б не покинув мене. Мій крук просто не долетів до нього, бо в іншому разі брат приїхав би».

— Нам доповідають, що по всьому Півдню висаджуються на берег перекупні мечі,— повів далі сер Кеван.— На Тарті, на Східцях, на мисі Гніву... дуже хотів би я знати, звідки у Станіса гроші наймати вільні загони. Я не маю стільки війська, щоб з ними всіма впоратися, принаймні не тут. У Мейса Тайрела сили достатньо, але він відмовляється і пальцем ворухнути, поки не буде вирішене питання з його донькою.

«Кат міг би дуже швидко вирішити питання з Марджері». Серсі до дупи був Станіс зі своїми перекупними мечами, «Чужі б узяли і його, і Тайрелів. Хай би повбивали одне одного, королівству стало б тільки краще».

— Будь ласка, дядьку, витягни мене звідси.

— Як? Силою зброї? — сер Кеван, хмурячись, підійшов до вікна й визирнув.— Довелось би влаштувати різанину в цьому святому місці. Але я не маю стільки вояків. Найкращі наші сили пішли в Річкорин з твоїм братом. Я не мав часу зібрати нове військо,— він знову розвернувся до неї.— Я розмовляв з його святістю. Він тебе не звільнить, поки не спокутуєш гріхи.

— Я покаялася.

— Ідеться про спокуту. Перед усім містом. Доведеться пройти...

— Ні,— заперечила Серсі, яка добре знала, що саме збирався сказати дядько, й не хотіла про це навіть чути.— Нізащо. Так йому й перекажи, якщо знову з ним розмовлятимеш. Я — королева, а не якась портова повія.

— З тобою нічого не станеться. Ніхто і пальцем не торкнеться...

— Ні,— ще різкіше мовила вона.— Краще смерть.

— Якщо ти хочеш саме цього,— незворушно мовив сер Кеван,— то дуже скоро твоє бажання може сповнитися. Його святість рішучо налаштований судити тебе за царевбивство, боговбивство, інцест і державну зраду.

— Боговбивство? — мало не розреготалася вона.— І коли це я убила бога?

— Верховний септон — намісник Сімох на землі. Замах на нього дорівнює замаху на них...— дядько підніс руку, не встигла Серсі й запротестувати.— Але про це ми поговоримо не зараз. І не тут. Ще прийде час, і буде суд.

Дядько обвів поглядом камеру. Вираз на його обличчі був дуже промовистий.

«Хтось підслуховує». Навіть тут, навіть тепер, вона не може говорити вільно. Вона зітхнула.

— Хто мене судитиме?

— Віра,— озвався дядько,— хіба що ти наполягатимеш на суді через двобій. У такому разі твоїм заступником має виступити лицар королівської варти. Але хай чим закінчиться суд, твоєму правлінню кінець. До Томенового повноліття регентом буду я. Королівським правицею призначено Мейса Тайрела. Великий мейстер Пайсел і сер Гарис Свіфт лишаються на своїх місцях, а от лордом-адміралом став Пакстер Редвин, а Рендил Тарлі взяв на себе обов’язки юстиціарія.

«Обоє прапороносці Тайрела». Все управління королівством переходить до ворогів Серсі, до друзів і родичів королеви Марджері.

— Марджері теж обвинувачена. Як так сталося, що горобці її звільнили, а мене — ні?

— Наполіг Рендил Тарлі. Він перший опинився на Королівському Причалі, коли вибухнула ця буря, і привів із собою військо. Тайрелівських дівчат судитимуть, але справа проти них слабенька, як визнає його святість. Усі чоловіки, звинувачені в тому, що були коханцями королеви, заперечують це або забрали назад свої слова, окрім твого покаліченого співця, який, здається, несповна розуму. Отож верховний септон передав дівчат під опіку Тарлі, а лорд Рендил дав священну обітницю доправити їх на суд, коли прийде час.

— А її обвинувачі? — запитала королева.— Де тримають їх?

— Озні Кетлблек і Блакитний Бард тут, у підземеллях під септом. Близнята Редвини оголошені невинуватими, а Гейміш Лірник помер. Решта в підземеллях під Червоною фортецею, під опікою твого Кайберна.

«Кайберн»,— подумала Серсі. Це добре, це остання соломинка, за яку вона ще може вхопитися. Вони в лорда Кайберна, а лорд Кайберн творить дива. «І жахіття. Він творить і жахіття також».

— Є ще одна новина, гірша. Ти нарешті сядеш?

— Сяду? — Серсі похитала головою. Що може бути гірше? Її судитимуть за державну зраду, в той час як маленька королева