Навіжена зі світу людей - Лариса Лешкевич
– І навіщо ти приперся?
– Через тебе в мене виникли ще більш серйозні проблеми, – відповів Сергій і злодійкувато пошарив поглядом на всі боки.
– Ага! То я мала мовчати й підкорятися?
Інга хотіла спершу презирливо усміхнутися, але потім зрозуміла, що їй зовсім не хочеться показувати цьому покидьку будь-які емоції. Він навіть презирства не гідний.
– Нічого б страшного з тобою не сталося! – кривляючись, сказав Сергій, – ну потримали б декілька днів і відпустили б!
– Ти справді так думаєш? – байдуже запитала Інга.
– Тобі б навіть за це заплатили! А ти повелася як істеричка скажена. І тепер на мене вішають ще й твої борги!
– То ти прийшов поскаржитися мені на своє життя рознещасне?
Вона все ж не витримала і засміялася йому в обличчя.
– Даремно смієшся, сучко! – прошипів Сергій, втративши самовладання, – Я тебе все одно дістану. Занадто багато часу і сил я на тебе витратив.
Інга на мить міцно заплющила очі і струснула головою.
Звісно, тепер безглуздо ставити самій собі запитання, чому вона була такою сліпою і не помітила, що зустрічається з повним виродком.
– Цікаво було б дізнатися, навіщо ти витрачав на мене час? – все ж таки запитала вона, – Півтора року – це не півтора місяця.
– Щоб продати дорожче! Після того, як ти мені набриднеш.
– Не вийшло? Яка жалість!
– Знаєш, скільки в мене одночасно було таких, як ти? – знущально кинув він, сподіваючись поранити Інгу якомога болючіше, – але я тримав тебе поруч, бо ти була аж надто гарна... На тебе вже давно де які великі люди око поклали, а я все не хотів поступатися, хотів ще погратися...
