Навіжена зі світу людей - Лариса Лешкевич
Інга байдуже знизала плечима. Якщо щось і кольнуло її серце, то зовсім злегка – і миттєво відкотилося геть.
Вона зробила ковток кави, але смаку не відчула.
– Недовго тобі веселитися залишилося. Ти мені все повернеш, ще й із відсотками, – пригрозив Сергій, знову озираючись на всі боки, – через тебе я посварився з дуже важливими людьми. І не здумай знову втекти з міста. Все одно знайду.
– Ти потвора! – промовила Інга урочисто, але спокійно, – сунешся до мене знову – пошкодуєш.
– Не знаю, як тобі вдалося викрутитися того разу, але з'ясую... І пам'ятай, всяку дію можна повернути у зворотний бік! – пригрозив він, нахиляючись через стіл ближче до неї.
У нього були таки хижі очі, наче у божевільного або маніяка, який уже підніс ніж до горла своєї жертви, а губи тремтіли, немов у припадку.
Інга відчула, як у її душі починає підніматися хвиля шаленої люті. Долоні стали вологими і запульсували.
– Плеснути тобі кави в рило? – поцікавилася вона, не змінюючи спокійного виразу.
Крім усього іншого, перебувати поруч із ним було огидно, нудотно.
– Я тебе попередив! Тож, не розслабляйся! – рявкнув Сергій і піднявся, з гуркотом відсунувши стілець.
– Люди навкруги, – безтурботно зауважила вона, – а ти мені погрожуєш.
– Чекай! Скоро по іншому заспіваєш! – сказав Сергій, все ж таки понизивши голос.
Інга уважно дивилася, як він прямує до стоянки, як сідає в машину. У голові її спалахували картинки одна солодша за іншу.
Ось він врізається в стовп, ось зривається з стрімчастого берега просто в річку...
Машина рвонула зі стоянки на проїжджу трасу.
Чи ні... краще... Картинка спалахнула у свідомості так яскраво і люто, що Інга й сама злякалася цієї виразності.
Моргнула, щоб позбутися такого бачення і почула відчайдушний вереск гальм, а потім – глухий удар.
Майже перед рестораном зіштовхнулися дві автівки: чорний позашляховик, що їхав трасою, та легка спортивна “Ауді”, яка на повному ходу виїжджала зі стоянки і намагалася повернути праворуч.
Інга вчепилася побілілими пальцями в стіл.
– Ні, ні... – бурмотіла вона наче одержима, – цю тварюку не шкода, але другий-то ні в чому не винен...
Водій позашляховика все ж встиг якось загальмувати, і важкий корпус машини лише злегка розвернуло вбік, а ось “Ауді” від удару відлетіла і перекинулася.
До місця аварії вже почали збігатися люди. Вони щось кричали, дзвонили до поліцію, у швидку...
Інга підхопила сумку і кинулася геть від цього місця. Вона боялася, що її зараз вирве.
Аварія сталася з її волі – це факт, від якого не відкрутишся. Вона так захотіла – і так сталося.
Низ живота палав вогнем, у горлі билася кров.
Увечері з місцевих новин Інга дізналася, що ніхто не загинув. Водій джипа відбувся подряпинами і струсом, а Сергія, хоч і відвезли до реанімації, але його жалюгідному життю теж, начебто, нічого не загрожує. Утім, на Сергія плювати...
Коли вранці напад нудоти повторився з новою силою, Інга пішла в аптеку і купила тест на вагітність.
Тест нічого не показав, але Інга й без нього все зрозуміла.
– Просто ще занадто малий термін, – промовила вона, торкаючись долонями свого запалого живота, – Ах, Адвіане, невже це все, що мені від тебе залишилось?
Але що чекає тут дитину, зачату в іншому світі? Ким вона стане?
Ризикувати Інзі не хотілося, тому наступного дня вона вирушила до найкращої клініки міста.
Взявши всі необхідні аналізи, лікар підтвердив: усе правильно, чотири тижні, плід розвивається так, як і належить...
Це було і величезним щастям, і водночас – нестерпним горем.
Більше в цьому житті їй ніхто не потрібен, тому всю себе вона віддасть дитині, не розмінюючись на те, що до неї не має стосунку. Вона народить сина чи доньку і буде чекати..
Інга згадала розмови з Адвіаном і посміхнулася з тихим сумом. Дівчинку вона неодмінно назве Сіліндою і плювати на думку інших. Виховуватиме доньку як принцесу, спадкоємицю престолу і неодмінно розповість їй, хто її батько. А хлопчика назве Адвіаном.
Квартиру тітці вона тепер уже точно не продасть!
Інга вирішила нікому поки що не говорити, що чекає на дитину. Скаже, коли почне рости живіт. Працювати, зрозуміло, буде до останнього, а там – вже як вийде...
Уперше за цей час, вона заснула без сліз і безтурботно проспала до самого ранку. Кошмари не мучили її.
Життя непомітно заспокоїлося. Квітень добігав кінця, і після чергового божевільного розпродажу потекли звичайні робочі дні.
Інга вже змирилася з тим, що чекати доведеться, можливо, довго, але й ні на мить не засумнівалася в тому, що Адвіан, як і раніше, кохає її і шукає засіб повернути.
Іноді їй здавалося, що вона чує його голос, який долетів крізь світи, а через мить розуміла, що це просто вітер свистить.
