Навіжена зі світу людей - Лариса Лешкевич
Цей розпродаж здався Інзі найбожевільнішим з усіх, які взагалі влаштовувалися в магазині.
Альона Віталіївна забігла на кілька хвилин, задоволеними очима оглянула натовпи голодних покупців, перевірила виручку.
Уже о четвертій годині дня майже весь зимовий товар було розпродано, і не залишилося ніяких сил, щоб підбирати з підлоги кинуті речі та складати взуття, яке валялося в усіх кутках і навіть на дитячому майданчику, серед плюшевих кубиків і розкиданих іграшок.
– Завтра всім відпочивати! – наказал Альона Віталіївна, зазирнувши друге за день, – а магазин закриєте без мене, – І додала, багатозначно граючи очима, – у мене сьогодні побачення! Сауна, ресторан та інші приємності...
Іноді владна начальниця поводилася ну зовсім як дівчисько.
Їй подобалося розповідати про свої любовні пригоди. Тільки от запитань і порад вона терпіти не могла.
– Йому двадцять три роки! – сказала Альона Віталіївна, поправляючи біля дзеркала макіяж, – він працює особистим тренером...
Інга нічого й не збиралася питати.
– Гарного вам вечора... і ночі! – щиро побажала вона.
– І тобі, моя люба! Знаєш, на твоєму місці, я б уже давно підшукала собі порядного молодого чоловіка. У мене є парочка на прикметі. Хочеш, познайомлю?
– Можливо, пізніше!
– Як знаєш... Надумаєш, так скажи! Ну все... я втекла...
Альона Віталіївна випурхнула з магазину і зникла десь посеред травневої грози.
Залишилося ще дві години робочого часу. Магазином бродило кілька жінок, уперто вишукуючи в купі речей що-небудь отаке, ексклюзивне.
З примірочної вийшла Галка, навантажена, немов верблюд, горою одягу.
– Що, Ясновельможна вже випарувалася?
Віддуваючись, Галка скинула одяг на широку лавку, оббиту світлим шкірзамінником, і знесилено притулилася до стіни, відобразившись на весь зріст у дзеркалі, що висіло навпроти.
– Сказала, повернеться за два дні.
– Яке щастя, що завтра вихідний... – промовила Галка й оглянула безнадійними очима зал, – а ще треба все це прибрати...
– Встигнемо... Не так страшно...
– Тоді я каву зварю. Впораєшся сама?
– Звичайно!
Галка відліпилася від стіни.
Відображення її теж щезло, звільняючи дзеркальну поверхню, і Ігна, яка дивилася повз, боковим зором побачила в дзеркалі не простір магазину одягу, а зовсім інше приміщення, схоже на підземелля замку.
Вона миттєво перевела погляд просто на дзеркало, але дивне відображення вже зникло.
– Ні, цього треба позбутися, – Інга потрясла головою.
Ось уже кілька днів бачила вона боковим зором то бляклі тіні, то неясні образи. Вони могли з'явитися до неї в будь-яку мить, де б вона не була, чим би не займалася – і це ставало нестерпним.
Намагаючись відволіктися, Інга відкрила список продажів за сьогоднішній день.
Альона Віталіївна попросила її подивитися, який товар розлітається краще за інших, але тут підійшла покупчиня і кинула на конвеєрну стрічку оберемок теплих кофтинок.
– Дівчина, а це весь товар? – запитала вона, – Може, у вас там що-небудь завалялося цікавеньке? – і багатозначно скосила очі в бік приміщення для персоналу.
– Ні, не завалялося. Післязавтра з'явиться нова колекція, літня. Приходьте, буде цікаво! – машинально посміхнулася Інга.
– А коли знов планується розпродаж?
– Цього я поки що не знаю...
Інга постерігала у вікно, як жінка заштовхує в багажник машини сумку з речами.
На вулиці лив невгамовний дощ. Десь у височині гуркотів грім. Вулицями текли потоки води, а крізь них, із шумом ганяючи хвилі, проїжджали машини. З дахів лилися водоспади...
Водоспад... Смерть у вигляді Кайтани... Інга тихо загарчала, сердячись на саму себе за такі невчасні спогади, і пішла до зали, щоб трохи прибратися.
Вона почала збирати одяг і акуратно вішати його на пересувну двоярусну стійку, щоб наприкінці робочого дня прибрати в підсобку. Далі вже начальниця сама вирішить, що робити з залишками одягу.
Сьогодні зосталося зовсім мало речей, і усі вони, вочевидь, помістяться на двох стійках.
Магазин був порожній. І, скоріш за все, через грозу, вже ніхто й не прийде. Хіба що випадково забіжить від дощу ховатися...
Інга думаючи, що, мабуть, варто купити і собі що-небудь із нової колекції, наприклад, просторішу сукню, потягнулася до верхньої планки, яке вже була густо обвіша незатребуваними светрами. Інга хотіла втиснути туди ще й толстовку з капюшоном.
Перекладина не витримала ваги речей і, вирвавшись з одного кріплення, почала повільно кренитися вниз.
– От халепа! – вилаялася Інга, намагаючись її втримати, і зігнулася під лавиною одягу, що поплив.
Але тут планка злетіла вгору, підкинута чиєюсь сильною рукою, і стала строго в крепління.
