Навіжена зі світу людей - Лариса Лешкевич
Та чи погодиться він сам так довго бути один? Чи стане зберігати їй вірність? Можливо, впаде у відчай і припинить свої спроби повернути її?
Будь-який біль, навіть такий сильний, з часом притупляється...
Інга з силою вчепилася нігтями в ніжну шкіру долонь, щоб не дати цим думкам зламати її.
Ні, вона продовжить жити і чекати.
Їсти, як і раніше, не хотілося. Інга прийняла душ. Після ароматних ванн Уаджита водопровідна вода здалася їй дуже жорсткою і з неприємним запахом.
Згадала, що десь завалялося дві таблетки снодійного. А без них зараз заснути не вийде...
Вранці на роботу їхала з дивним відчуттям безнадійності.
Немов це і не вона була зовсім, а хтось інший в її тілі. Наснилося, що Адвіан поруч, і вона схопилася серед ночі, кричачи від щастя, а потім гірко заридала, виявивши себе у власному ліжку, мокрою від поту…
– Інго! – заволала Галка, роблячи страшні очі, – Як ти мене налякала! Та де ж ти, тебе в біса, була? А Ясновельможна знає, що ти повернулася?
На кухні бурчала кавоварка, пахло свіжоспеченими булочками з пекарні, що знаходилася в цьому ж будинку.
– Так, знає. Я бачилася з нею вчора... Мені довелося терміново поїхати, були невідкладні справи... Сімейні...
– А, ну це зрозуміло. Чудово, що ти тут! Без тебе – ніякої роботи.
Ясна річ, Галка й гадки не мала про те, що сталося насправді, тож і пояснювати що-небудь не було потреби.
– Але ти все розрулила, чи не так? – поцікавилася вона про всяк випадок...
– Так! Думаю, тепер усе буде гаразд.
Годинник на стіні мелодійно задзвенів.
– Іди відкрий магазин, – тихо попросила Інга, – я зараз теж підключуся. Тільки ковток кави зроблю...
– Не поспішай. Сьогодні день звичайний, – променисто посміхнулася Галка і втекла.
Почувши гомін голосів і перший пронизливий дитячий крик – відвідувачки часто приходили зранку просто з дітьми, – Інга здригнулася.
