Янголятко в кутих черевиках. Книга друга - Генечка Ворзельська
— До карної поліції.
— Авжеж, — сказав він.
— До Залізного Чоловіка, — сказала я черговому на прохідній.
А коли заходила до кабінету:
— З.Ч., ти…
— Авжеж, — сказала мені почвара, що сиділа за столом.
Мені, котра все ще тримала в руці пістолет.
— Вітчиме.
Він не озвався.
— Вітчиме!
— Бах! — постріл у його тварюку.
Він мовчав.
— Вітчиме!!!
— Бах! Бах! Бах! — аж допоки закінчилися патрони.
— О…
Тварюка померла, і Споруда Карної Поліції перетворилася на руїни. На «будинок до знесення».
Зірваний дах і три криві стіни в клаптях шпалер, що сіріють безмісячної ночі.
Крихітка і мертва почвара.
— Клац, — ударив бойок у порожнечу.
— Клац, клац, клац.
Я зійшла вниз.
Я поглянула на підсвітлене запальничкою Котове обличчя.
— Ти теж тварюка? — спитала я.
— Можливо, — він подав мені сигарету.
— То тебе вбити?
— Як хочеш, — сказав він.
Я глибоко вдихнула.
— Легше?
— Трохи, — сказала я.
— Крихітко.
Я розплющила очі.
— Ранок, — сказала Квартирка. — Треба вставати.
— Ранок, — я посміхнулася. — Ранок, — сказала я. — Ранок!
Моє ліжечко! Моя Квартирка! Мій бік, він майже не болить! Моє Місто, зі своїм вуличним гар мидером!
— Каву, сигаретку, душ? — спитала Квартирка.
— І мою книжку.
Я розгорнула її, проте обличчя, як і вперше, були темні.
— Хто ви? — спитала я та доторкнулася до них пальцями. — Де мені вас шукати?
— У місті заворушень, — сказала Квартирка.
— Чудово, — сказала я.
Розділ 12Місто бунтувало. Місто грімкотіло рок-н-ролом вуличних заворушень. Ревуть сирени, горлають ворохобники, через поліцейські шеренги летить пляшка. Удар. Дзенькіт. Палаючий бензин.
Підсилене мегафонами:
— КОЖЕН, ХТО ПЕРЕБУВАТИМЕ НА ВУЛИЦЯХ…
— Уууууууууу!!! — ревуть важкі штурмові машини з написами «Поліція».
— Бу-бу-бу! — гуркочуть станкові кулемети.
— КОЖЕН, ХТО ВІЗЬМЕ УЧАСТЬ…
— КОЖЕН, ХТО…
Закляклий під стіною труп.
— Рятуйте! — біжить жінка.
Її сумочку шматують нічні воїни, чуби їхні сяють райдужними гребенями.
— Дзень-дзелень! — у вікно полетів камінь.
Я вийшла на вулицю:
— Чудово!
Мені тут сподобалося.
— Будь обережна.
— Авжеж-авжеж!
Кваплюсь опинитися серед усього цього.
Ревуть сирени, зі скреготом летять шкереберть автомобілі, ритмічний стукіт по щитах. Хіба має значення, через що сталося отаке? Уряд нас ошукав! Наші програли у футбол! «Громадяни, всі — на барикади!» Або просто: «Остогидло!!!» Чому? Байдуже. «Не позбавляйте нас права схилятися перед тим, перед ким нам хочеться. І жертвувати собою!»
Хай навіть задля того, щоб сказати:
— А пам'ятаєш, як ми тоді?
Горить асфальт, чорний дим, чорні стяги. Хто всидить удома? Кому не закортить подивитись, як світять у нічному небі летючі кулі?
Вийти всією родиною. А повернувшись додому, зашторити вікна й сказати:
— Вони молодці!
— Саме такі хлопці рятували й врятують нас!