Королівський убивця - Робін Хобб
Щось біле стирчало із зовнішнього листка. Я його витяг. Те, що притягло мій погляд, виявилося білим кінцем голки дикобраза, тимчасом як чорний гачкуватий її кінець скріплював листяний згорток. Розгорнувши листя, я виявив там липкий коричневий клубочок. Підніс його до носа й обережно понюхав. Суміш трав, але одна переважала. Я відразу розпізнав цей запах. Каррім. Гірське зілля. Сильний протибольовий і заспокійливий засіб, часом вживаний для милосердного погашення життя. Ним скористалася Кеттрікен, коли намагалася отруїти мене в горах.
Ходи зі мною.
Не зараз.
То це був прощальний Баррічів подарунок мені? Милосердний кінець? Я обдумав його слова. Краще просто лягти й померти. Це від людини, яка навчила мене, що бій не закінчений, доки ти не переміг? Суперечність була надто гострою.
Серце зграї каже, що ти мусиш піти зі мною. Зараз. Цієї ночі. Ляж, каже він. Стань кісткою для собак, які пізніше тебе викопають. Так він каже. — Я відчував зусилля, яке докладав Нічноокий, щоб передати мені цю звістку.
Я мовчав і думав.
Він витяг голку з моєї губи, Брате. Думаю, ми можемо йому довіряти. Ходи зі мною, зараз, цієї ночі.
Я міркував про три речі, які лежали в моїй долоні. Листок, голка, кулька. Я знову загорнув кульку в листок і знову скріпив його голкою.
Я не розумію, чого він від мене хоче, — поскаржився я.
Ляж і лежи тихо. Зроби себе тихим і йди зі мною, як я. — Довга пауза, доки Нічноокий щось тяжко обдумував. — З’їж те, що він дав, лише коли мусиш. Тільки тоді, коли не зможеш прийти до мене сам.
Я гадки не маю, про що він. Але теж думаю, що ми можемо йому довіряти.
У темряві, переборюючи втому, я сидів, розпорюючи шов у рукаві. Коли він нарешті розпустився, то витяг маленький паперовий пакетик із порошком, а натомість запхнув загорнуту в листя кульку. Мені вдалося прикріпити його голкою. Тоді глянув на паперовий пакетик у своїй долоні. Мені спала на думку невеличка ідея, але я не хотів детально її обмірковувати. Стис пакетик у долоні. Потім закутався у плащ Бронді та поволі ліг на лаву. Я знав, що мушу бути насторожі, на випадок, якби повернувся Вілл. Але мій відчай і моя втома були надмірними.
Я з тобою, Нічноокий.
Ми разом побігли по хрусткому білому снігу у вовчий світ.
Розділ 32
Страта
Стайничий Барріч упродовж років був знаменитим в Оленячому замку як надзвичайний коняр, а ще як псар і сокольничий. Баррічеве знання тварин стало майже легендарним ще за його життя.
Барріч розпочав свою службу простим солдатом. Оповідають, що він походив з родини, яка осіла в герцогстві Шокз. Дехто запевняє, наче його бабця була невільницею, відпущеною господарем із Бінтауна в подяку за надзвичайну послугу, зроблену йому.
Як солдат, Барріч привернув до себе увагу молодого принца Чівелрі своєю затятістю в бою. Був поголос, що вперше він постав перед своїм принцом через дисциплінарне покарання, спричинене бійкою в корчмі. Певний час служив принцові як партнер при збройних вправах, але Чівелрі відкрив його дар обходитися з тваринами й доручив йому нагляд за кіньми своїх вартових. Невдовзі під його опіку перейшли також пси та ловчі птахи Чівелрі, аж урешті він став наглядати за всіма стайнями Оленячого замку. Його мудрість у лікуванні тварин та знання про те, як улаштовані їхні тіла всередині, поширювались також на велику рогату худобу, овець і свиней, а при нагоді також на домашнє птаство. Ніхто не перевершив його в розумінні тварин.
Тяжка рана під час полювання на вепра зробила Барріча кульгавим, і таким він зостався до кінця життя. Схоже, що це пом’якшило його нестримну й дику вдачу, а саме таку репутацію Барріч мав замолоду. Але правда й те, що він зостався чоловіком, якому до кінця його днів мало хто зважився стати впоперек дороги.
Його трав’яні ліки стримали вибух епідемії скаллеру, що вразила овець у герцогстві Бернс після років Кривавої зарази. Він урятував отари від вимирання, а ще запобіг поширенню цієї хвороби на герцогство Бак.
Чиста погожа ніч під блискучими зорями. Міцне здорове тіло, що з’їжджає вниз засніженим схилом пагорба, допомагаючи собі буйними стрибками.
Наш спуск каскадом струшує із кущів сніг, він сиплеться нам услід. Ми вбивали і їли. Заспокоїли всякий голод. Ніч була свіжа й відкрита, тріскуча. Жодна клітка нас не ув’язнювала, ніхто нас не бив. Ми спільно знали повноту нашої свободи. Пішли до місця, де струмок мав таку сильну течію, що майже не замерзав. Хлебтали крижану воду. Нічноокий обтрусився, тоді глибоко зітхнув.
Настає ранок.
Я знаю. Але не хочу думати про це. Ранок, коли сни неодмінно закінчаться, а дійсність повернеться.
Ти мусиш піти зі мною.
Нічноокий, я вже з тобою.
Ні. Ти мусиш піти зі мною зовсім. Ти мусиш відпустити.
Він повторював мені це вже щонайменше з двадцять разів. Я не міг помилитися щодо настійливості цієї думки. Його наполегливість була ясною, а його зосередження на одній думці мене здивувало. Це було геть не схоже на Нічноокого: твердо триматися думки, що не мала нічого спільного з їжею. Так вирішили вони з Баррічем. Я мушу піти з ним.
Я не міг зрозуміти, чого він хоче і що мені слід зробити.
Я знову і знову пояснював йому, що я ув’язнений, що моє тіло у клітці, так як він був колись ув’язнений у клітці. Моя свідомість могла піти з ним, принаймні на якийсь час, але я сам не міг цього зробити, хай як наполегливо Нічноокий би мене умовляв. Він щоразу відповідав, що розуміє мене, але я його не розумію. А тоді все починалося спочатку.
Я відчув, що він намагається бути терплячим.
Ти мусиш піти зі мною. Зовсім. До того, як вони прийдуть будити тебе.
Я не можу. Моє тіло замкнене у клітці.
Залиш його, — різко сказав він. — Відпусти!
Що?
Залиш його, відпусти його, ходи зі мною.
Ти маєш на увазі — померти? З’їсти отруту?
Тільки якщо мусиш. Але зроби це зараз, швидко, доки вони ще більше тебе не
