Королівський убивця - Робін Хобб

— Розділіть їх! Наляжте на них! Не дозвольте кровопролиття у королівських палатах!

Я бачив, як моїх супротивників оточили, бачив, як Блейд задумливо на мене дивиться, а тоді почув, як він гукнув через плече:

— Це Фітц Чівелрі! Вони намагаються вбити Фітца!

— Розділіть їх! Роззбройте їх! — Керф ударив головою одного з Регалових вартовців, зваливши його на землю. Я бачив, як позаду нього солдати Оленячого замку вибивали зброю з рук Регалових стражників, вимагаючи сховати мечі. У мене з’явилася можливість перевести дух, і я не міг відірвати погляду від власних змагань та роздивитися, що досі вже воює дуже багато людей і далеко не всі з них солдати. Серед гостей почалася бійка навкулачки. Схоже, що це вже був справжній бунт. Блейд, один з наших гвардійців, став між двома моїми супротивниками і вклав їх на підлогу. Стрибнув уперед і став переді мною.

— Блейде! — радісно привітав я його, вважаючи спільником. Тоді, помітивши, що він наготувався до оборони, сказав:

— Ти ж знаєш, що я ніколи не підійму проти тебе зброї!

— Я добре це знаю, хлопче, — сумно промовив він. Старий солдат кинувся вперед і стис мене у ведмежих обіймах. Не знаю, хто й чим ударив мені по потилиці.

Розділ 30

Підземелля

Якщо доїжджачий запідозрить, що хлопчик-псар вживає Віт, аби розбестити собак і привернути їх до себе з власними цілями, то має бути чуйним на отакі знаки. Якщо хлопець мало розмовляє зі своїми однолітками, будь обережним. Якщо пси підводяться, перш ніж побачать хлопця, або ж скавчать, перш ніж він піде, — варто подвоїти пильність. Якщо пес не нюшить за сукою, коли настає її пора, або ж сходить із кривавого сліду здобичі та слухняно лягає за наказом хлопця, річ певна. Нехай такий хлопець буде повішений, якщо це можливо, над водою, далеко від стайні, а тіло його спалене. Усіх вивчених ним псів слід утопити, так само, як і все потомство осквернених тварин. Пес, що зазнав впливу Віту, не боятиметься жодного іншого пана й не шануватиме його, але, з усією певністю, виявиться злим, утративши господаря-віттера. Хлопець-віттер ніколи не поб’є неслухняного собаку, не дозволить продати пса, з яким пов’язаний Вітом, чи використати його як принаду для ведмедів, хай яким старим був би той пес. Хлопець-віттер оберне псів свого пана на своїх власних слуг і ніколи не буде вірним своєму господарю, а лише своєму псу-віттеру.

Настала та мить, коли я прийшов до тями. Й одразу ж вирішив, що з усіх жорстоких жартів долі, які спіткали мене останнім часом, найжорстокішим було саме це пробудження. Я лежав непорушно й подумки складав список усіх своїх злигоднів. Цілковита втрата сил після шаленства, викликаного насінням каррісу, була в якнайкращій згоді з виснаженням, спричиненим битвою Скіллом проти Джастіна й Серени. Мені дісталося кілька паскудних поранень мечем на правому передпліччі й одне на лівому стегні. Я їх геть не пам’ятав. Жодну з ран не перев’язано, мій рукав і штани просто присохли до шкіри. Хто б не звалив мене непритомним, він вирішив довести справу до кінця і додав ще кілька ударів напровсяк. Якщо ж не зважати на це, то все гаразд. Я багато разів повторив це собі, ігноруючи дрижання лівої ноги та руки. Розплющив очі.

Кімната, в якій я опинився, була малою і кам’яною. У кутку стояв горщик. Вирішивши нарешті, що можу ворухнутися, я підняв голову настільки, що зміг розгледіти двері з невеликим заґратованим віконцем. Воно пропускало світло смолоскипа десь у коридорі, назовні. Ох. Так. Підземелля. Удовольнивши свою цікавість, я заплющив очі й заснув. Закривши ніс хвостом, я безпечно спочивав у глибокій криївці під сніговим заметом. Найкраща ілюзія безпеки, яку тільки міг подарувати мені Нічноокий. Я був настільки кволим, що навіть його думки до мене здавалися мені туманними. Безпека. Це все, що він зумів мені передати.

Я знову прокинувся. Зміркував, що минуло досить часу, аби я відчув спрагу. Все інше було таким самим. Цього разу я встановив, що лава, на якій я лежав, теж була кам’яною. Ніщо не відділяло мене від каміння, крім мого вбрання.

— Гей! — закричав я. — Варто!

Відповіді не було. Усе здавалося трохи хистким. За якийсь час я вже не міг згадати, чи кликав когось, чи лише збирався на силі, щоб це зробити. Ще через якийсь час вирішив, що не маю сили. І знову заснув. Не міг навіть уявити собі, що можна робити щось інше.

Вчергове я прокинувся від голосу Пейшенс, яка з кимсь лаялася. Хай кого б вона лаяла, той чоловік був небагатослівним і непіддатливим.

— Це смішно. Невже ти боїшся, що я щось зроблю?

Мовчання.

— Та я його знаю з дитинства!

Знову пауза.

— Він поранений. Що зі мною станеться, якщо я просто огляну його рани? Можете його повісити полікованого так само, як і пораненого, ні?

Чергове мовчання.

Ще через якийсь час я вирішив, що можу підвестися. У мене була сила-силенна синців і подряпин, походження яких я не міг з’ясувати. Ймовірно, здобув їх під час подорожі з Великої зали сюди. Найгіршим було те, що вбрання терлося мені об рани, здираючи струпи. Як для такої малої кімнати, відстань від ліжка до дверей була дуже довгою. Діставшись туди, я виявив, що можу виглянути крізь заґратоване вікно. Побачив кам’яну стіну по той бік великого коридору. Я вхопився за ґрати здоровою рукою.

— Пейшенс? — проскреготів я.

— Фітц? Ой, Фітце, чи з тобою все гаразд?

Ну й питання. Я почав сміятися, але потім закашлявся, а закінчилося все смаком крові в роті. Не знав, що сказати. Зі мною все було негаразд, але для неї було б недобре надто перейматися мною. Навіть хтось такий приголомшений, як я, розумів це.

— Зі мною все добре, — квекнув я нарешті.

— Ой, Фітце, король помер! — крикнула вона мені з коридору. Слова текли потоком, так вона поспішала все розповісти. — А королева Кеттрікен зникла, і король-в-очікуванні Регал каже, що ти стоїш за цим усім. Кажуть…

— Леді Пейшенс, зараз вам доведеться піти, — намагався втрутитися вартовець. Вона не зважала на нього.

— … що ти збожеволів від туги після смерті Веріті і вбив короля і Серену, і Джастіна, і не знати