Мандри убивці - Робін Хобб

Я глянув на вовка, раптом ужахнувшись.

— Ти його вбив?

Я взяв у нього те, що тобі необхідно. Поспіши. Клітка вже горить ззаду.

На мить я завмер. Дивився на Нічноокого й питав себе, що я з ним зробив. Він утратив частку своєї чистої дикості. Очі Старлінг перебігали від нього до мене й до капшука на підлозі. Вона не рухалася.

А ти втратив частку того, що робить тебе людиною. Не маємо на це часу, брате. Хіба б ти не вбив вовка, щоб урятувати мені життя?

Я не мусив відповідати на це.

— Ключ у цьому капшуці, — сказав я Старлінг.

Вона й далі непорушно дивилася на мене. Нарешті схилилася, вийняла зі шкіряного капшука тяжкий залізний ключ. Я дивився, як вона просовує його у щілину замка, молячись, щоб моє гамселення не надто ушкодило механізм. Обернула ключем, вирвала колодку, відсунула засув. Коли я ви­йшов, наказала:

— Забери покривала. Знадобляться тобі. Надворі страшенний холод.

Хапаючи покривала, я відчув тепло, що аж пашіло від зад­ньої стіни моєї камери. Загріб заодно свого плаща та рукавиці. З-поміж дощок почав струменіти дим. Ми кинулися навтьоки, вовк біг позаду, наступаючи нам на п’яти.

Надворі ніхто не звертав на нас уваги. З вогнем уже годі було змагатися. Він захопив місто й перекидався, куди хотів. Люди, яких я бачив, були поглинуті власними справами: намагалися врятувати, що вдасться, і вціліти самим. Якийсь чоловік котив тачку, повну майна. Проминув нас, заледве обдарувавши настороженим поглядом. Мені стало цікаво, чи це його майно. У далекому кінці вулиці видно було, як горять стайні. Челядники гарячково виводили коней, але крики переляканих тварин, які ще залишалися всередині, були пронизливішими за вітер. З гучним гуркотом завалився будинок по той бік вулиці, зі страшним зітханням викинувши у наш бік хвилю гарячого повітря та попелу. Вітер розніс пожежу по всьому Мунсею. Вогонь перекидався від будинку до будинку, вітер ніс палючі іскри та гарячий попіл аж за міські стіни, до лісу на узвишші. Цікаво, чи бодай глибокий сніг зупинить пожежу?

— Ходи! — сердито гаркнула Старлінг, і тут я усвідомив, що стою і дивлюся, роззявивши рота.

Вчепившись за свої покривала, я мовчки подався за нею. Ми бігли крутими вуличками підпаленого міста. Здавалося, що вона знає дорогу.

Ми дісталися перехрестя. Тут, видно, трапилася якась бійка. На вулиці лежали чотири тіла, всі у кольорах Ферроу. Я зупинився, схилився над тілом солдата. Це була жінка. Я забрав ніж і капшук у неї з-за пояса.

Ми наближалися до міських воріт. Раптом біля нас заторохтів візок. Коні, що його тягнули, не пасували один до одного і вже покрилися піною.

— Всідайте! — гукнув нам хтось.

Старлінг, не вагаючись, вскочила до візка.

— Кеттл? — здивувався я.

— Хутко! — відповіла вона.

Я забрався у візок, вовк легко застрибнув і примостився поруч зі мною. Кеттл не чекала, щоб ми повсідалися, тріпнула віжками. Візок різко рушив з місця.

Просто перед нами були розчахнуті ворота. Ніхто їх не стеріг, під вітром з пожежі вони вільно погойдувалися на завісах. Краєм ока я побачив, що збоку лежить розпластане тіло. Кеттл навіть не притримала упряжки. Ми проминули ворота, не озираючись, погнали темною дорогою, де вже було чимало людей. Вони з возами й тачками тікали від катастрофи. Більшість, здається, прямувала до приміських садиб, сподіваючись знайти там притулок на ніч, але Кеттл далі підганяла коней. Лише коли стало досить темно, а людей навкруги поменшало, вона трохи знизила швидкість. Я глянув уперед, у пітьму.

Тут я помітив, що Старлінг озирається.

— А це ж мало бути лише для відвернення уваги, — вражено сказала вона.

Я теж озирнувся.

На тлі величезної оранжевої заграви чорно вирисовувався контур палісаду Мунсея. У нічне небо над нами густо, як рій бджіл, здіймалися іскри. Полум’я ревло, як штормовий вітер. Доки ми дивилися, завалився черговий будинок, у повітря здійнялася ще одна хвиля іскор.

— Відвернення уваги? — я глянув на неї крізь темряву. — Це ви все зробили? Щоб визволити мене?

Старлінг таке припущення насмішило.

— Шкода, але доведеться тебе розчарувати. Ні. Ми з Кеттл прийшли по тебе, але це влаштували не ми. Це переважно заслуга Нікової родини. Помста тим, хто зламав укладену з ними спілку. Прийшли розшукати та повбивати зрадників. Зробили це й забралися. — Вона труснула головою. — Це надто складні справи, щоб усе відразу пояснити, навіть якби я їх повністю розуміла. Здається, королівська сторожа в Мунсеї уже багато років була на утриманні контрабандистів. Їм добре платили, щоб вони не бачили діяльності клану Голдфастів. Контрабандисти дбали, щоб тутешній гарнізон мав трохи радості від життя. Наскільки я розумію, найбільший прибуток від такої співпраці мав капітан Марк. Він, звісно, не сам-один був такий, але не надто щедро ділився зі спільниками. Тоді сюди прислано Барла. Той нічого не знав про угоду. Привів із собою численну групу солдатів і намагався запровадити тут військову дисципліну. Нік продав тебе Маркові. Але коли Нік продавав тебе Маркові, то хтось розгледів у цьому можливість продати Марка та його угоду Барлові. Барл натомість побачив шанс і здобути тебе, і прорідити лави контрабандистів. Проте Ніку Голдфасту та його кланові добре заплатили за безпечний проїзд прочан. Тут солдати зламали спілку з ними, а заодно зламано і обіцянку, яку Голдфасти дали прочанам.

Вона труснула головою. У її голосі з’явилася напруга.

— Кількох жінок зґвалтували. Одна дитина померла від холоду. Один чоловік ніколи вже не ходитиме, бо намагався захистити свою дружину. — На якийсь час запанувала тиша, чути було лише торохтіння візка і далеке ревіння пожежі. Коли Старлінг озирнулася на місто, що палало, її очі здавалися дуже чорними. — Ти чув про злодійську честь? От Нік та його люди відплатили за свою честь.

Я й далі дивився на руїну Мунсея. Я нітрохи не дбав про Барла та його стражників. Але там були купці й ремісники, їхні сім’ї та доми. А солдати Шести герцогств ґвалтували затриманих жінок, наче були беззаконними напасниками, а не королівською сторожею. Солдати Шести герцогств, що служили королю Шести герцогств. Я труснув головою.

— Шрюд їх усіх би повісив.

Старлінг кашлянула.

— Ти себе не звинувачуй, — сказала мені. — Я давно вже навчилася не звинувачувати себе за заподіяне мені зло. Це не було моєю провиною. Це не було навіть твоєю провиною. Ти був лише каталізатором, що розпочав ланцюг змін.

— Не називай мене так, — попрохав я.

Візок тарахкотів далі, везучи нас у ніч.

Розділ 19. Погоня

Мир між Шістьма герцогствами та Гірським королівством був за часів короля Регала порівняно новим явищем. Десятиліттями Гірське королівство контролювало всю торгівлю через перевали так само суворо, як Шість герцогств — торгівлю на ріках Холодній та Оленячій. Торгівля і шляхи сполучення між цими двома областями доволі нестабільно керувалися обома державами, і це шкодило їм обом. Та за правління короля Шрюда укладено взаємокорисну торгову угоду. Це зробили король-в-очікуванні Чівелрі від Шести герцогств і принц Раріск від Гірського королівства. Мир та процвітання, які забезпечував цей договір, були додатково підкріплені через десять літ,