Доки світло не згасне назавжди - Максим Іванович Дідрук

розказувати. Спершу невиразно, часто перериваючись на хапливі вдихи, через що здавалося, ніби вона вириває слова з повітря, а згодом дедалі впевненіше та розважливіше. Найбільше Рута боялася, що Тимофій занудьгує, проте він слухав спокійно й уважно. Вона почала з того, що дізналася від Анни Чорнай про особливих та їхні мізки, типи снів, здатність змінювати реальність, про парадокси, що виникають через неї, а також про те, як із цим бореться «імунна система Всесвіту». Далі Рута переповіла обставини загибелі Іллі Ісаєва, пояснивши, як це призвело до сварки із сестрою та її, на щастя, невдалого самогубства. Вона показала рукою на палату за стіною й коротко описала, як він урятував її після спроби суїциду. Для більшої переконливості детально змалювала палату. Згадала про смерть Анни і, не вдаючись у подробиці, повідомила, що знайшла її щоденник. А завершила тим, що вичитала в щоденнику: позбутися снів можна, видаливши з мозку ядро locus coeruleus.

Під кінець розмови Рута трохи прихрипла, проте дивилася на хлопця з оптимізмом. Власну розповідь вона вважала достатньо переконливою. Жаль тільки, що Тимофій думав інакше.

— Ти це все дізналася вві сні?

Рута насупилася.

— Що саме?

— Ну, про пляму на куприку, — він покрутив у повітрі долонею. — Про двірники. — Тимофій не міг збагнути, як вона довідалася. Він мастив клей пізно ввечері, у цілковитій темряві, камер спостереження на корпусі ніколи не було.

— Ні, — заперечила дівчина. Русецький не повірив їй, і його скептична, дещо зверхня посмішка безжально гасила залишки Рутиного запалу. — Завдяки моїм снам ти не пам’ятаєш знайомства зі мною. Я знаю все з твоїх слів. Ти сам мені розповів.

Хлопець мимоволі мотнув головою. Він усе ще не розумів. Він нікому не зізнавався, що приклеював двірники. Нікому.

— Ну то як? — Рутині очі немовби звузилися та заблищали чорними перлинами. — Ти мені допоможеш?

Її сповитий відчаєм голос вивів Тимофія із задуми.

— Ні. — Він звів брови на переніссі. — Звісно ні.

— Будь ласка. — Її погляд заметався, щоки, все обличчя дрібно затремтіли. — Інакше я помру.

Русецький спохмурнів іще дужче.

— Тобі потрібно до психіатра.

Рута хрипнула:

— Ні. Це не допоможе.

— Послухайте… — Тимофій виправився: — Послухай, Руто, твоя історія — маячня. Може, ти віриш у неї, проте я — ні. І навіть якби повірив, ти хоч уявляєш, скільки всього необхідно для операції на мозку? — Він махнув рукою, вказуючи кудись углиб будівлі: — Це не салон краси, ти не можеш просто зайти, стати в чергу та попросити виколупати тобі шматочок мозку. Хірургічне втручання проводять лише після встановлення точного діагнозу, коли інші методи лікування не діють. Ніхто не вирізатиме блакитну пляму зі стовбура мозку, бо тобі так заманулося. Навіть мріяти про таке абсурдно. І я взагалі не розумію, чому ти вибрала мене: я анестезіолог, а не хірург. Я не оперую, тим паче не оперую мізки.

— Моя колишня вчителька стверджувала, що ви…

Хлопець роздратовано обірвав її:

— Усе. Розмову закінчено. Тобі час піти.

93

Вийшовши з лікарні, Рута спустилася вулицею Карнаухова до студмістечка НУВГП, перебралася мостом через Устю та наступні кілька годин блукала малознайомими кварталами на лівому березі. Ходьба не давала заснути, та попри це в першому ж мінімаркеті, що трапився дорогою, дівчина купила чотири банки енергетика й узялася накачуватися на ніч.

Дощ то починався, то вщухав. Після п’ятої зірвалася злива, Рута сподівалася, що перечекає, але зрештою викликала таксі та поїхала додому.

За вечерею вона майже не торкнулася до їжі. Аміна вкотре відзначила її мертвотну блідість (цього разу навіть Григір кидав на доньку стурбовані погляди), почала розпитувати, проте Рута тільки відмахнулася: не виспалася, та й по всьому. Після вечері вона зачинилась у своїй кімнаті.

Ніч — третю ніч без сну — дівчина просиділа на кріслі під вікном, ритмічно розгойдуючись і роздивляючись посоловілими очима темне беззоряне небо. Кілька разів повіки злипалися, Рута заледве не провалювалась у сон, але щоразу вчасно спохоплювалася. Вона прокручувала в голові розмову з Русецьким, думаючи, що сказала не так і що завадило його переконати.

Коли небо на сході посвітлішало, дівчина збагнула, що йти до Тимофія на роботу було помилкою. Позаяк їй відомо, де він живе, краще було б одразу навідатися до хлопця додому. Поміркувавши, дівчина вирішила спробувати ще раз.

Рута не уявляла, коли Русецький закінчує чергування, а тому дочекалася десятої ранку й тільки після того, непомітно вислизнувши з квартири, швидким кроком попростувала до старого автовокзалу.

Снідати вона не стала. Але вже на Київській, перед тим як прямувати до квартири Тимофія, забігла в «Сільпо», купила ще одну банку енергетика й, затримавшись на ґанку маркету, осушила її за хвилину.

94

Рута натиснула на кнопку дзвінка. Один раз, потім удруге, а потім тілом прокотилася хвиля запаморочливої млості, коліна розм’якли, і, перелякавшись, що може впасти й заснути просто під квартирою Русецького, дівчина загамселила у двері так, ніби хотіла розтрощити їх на друзки, а не достукатися. Зрештою двері відчинилися, й у просвітку між ними й одвірком вигулькнуло заспане обличчя молодого лікаря. Він повернувся з лікарні невдовзі по восьмій і вже встиг годину покуняти.

— Що за… — Хлопець упізнав Руту, й очі потемніли від роздратування: — Звідки ти дізналася, де я живу?

Дівчина відчайдушно чіплялася за його погляд.

— Я вже пояснювала, — голос був такий слабкий, що Тимофій мусив нахилятися, щоб чути, що вона говорить, — я була в тебе вдома.

— Ні, не була, — промовив хлопець не те щоб непривітно, просто констатував, що такого не було й не могло бути.

Рута зовсім кволо мотнула головою:

— Ти приводив мене сюди.

— Ні!

Дівчина спробувала прослизнути досередини, проте Тимофій підступив упритул до порога, затуляючи прохід. Подумки зауважив, що Рута від часу їхньої вчорашньої зустрічі немовби стала на кілька сантиметрів нижчою.

— Чого ти прийшла?!

Змученому недосипом і нестачею калорій мозку з великими труднощами вдавалося підтримувати тіло у вертикальному положенні. Дівчина раптом гойднулась і вперлася лобом у двері. Якби Тимофій її не зловив, вона б упала. Хлопець нарешті розгледів, що Рута невимовно змарніла. Через бліду, аж прозору шкіру на її обличчі здавалося, що воно тане. Бідолаха скидалася на щось середнє між героїновою наркоманкою та до смерті переляканою дівчиною, яку щойно ледь не зґвалтували, і Тимофій, попри те що дуже хотів, не знайшов у собі сили захряснути перед її носом двері.

Упершись долонею в стіну, Рута відтулила голову від дверей і взялася розповідати:

— У тебе двокімнатна квартира, але одна з кімнат