Сьоме Правило Чарівника, або Стовпи Творіння - Террі Гудкайнд

З жердиною в руці Обі і вступив у воду. Очікуваної прохолоди він не знайшов. Вода жахливо пахла і кишіла коричневими п'явками. Обі йшов у воді, над його головою кружляли хмари кусючих жуків. Він зберігав контроль над собою, озирнувся тільки один раз і зрозумів, що це і справді єдиний шлях до твердої землі попереду.

Обидва знову відчув під ногами коріння дерев. Скоро він був у воді по груди, але не досяг і середини водяної перешкоди. Ставало все глибше. Коріння на дні стало слизьким, і він вже насилу зберігав рівновагу.

Обі був хорошим плавцем, але йому не подобалася думка, що поруч може плисти хтось ще, тому він вважав за краще йти. Нарешті, він майже вирішив відкинути жердину і проплисти залишок шляху, щоб змити з себе піт, коли щось раптом торкнулося його ноги. І перш ніж Обидва зміркував, що трапилося, його штовхнули і збили з ніг. А коли він занурився в темну воду, міцно обвернуло його ноги.

Обидва негайно згадав про живучі у болоті чудовиська. По дорозі Кловіс розважав його розповідями про монстрів і попереджав про обережність, але Обидва лише презирливо пирхав, впевнений у власній силі.

Тепер же він закричав і почав люто боротися, охоплений панікою, намагаючись звільнити ноги, але невідома тварюка тримала його міцно і відпускати не збиралася. Приблизно ось так його в дитинстві замикали в загоні, маленького, беззахисного і безпорадного… Крик Обі розносився над спіненою водою. У мозку билася єдина ясна думка — він занадто молодий, щоб вмирати, особливо таким чином. У нього було попереду стільки всього, заради чого варто було жити. Несправедливо, що він повинен померти…

Він знову закричав, борсаючись у воді і намагаючись вислизнути з мерзенних обіймів. Він хотів вирватися так само, як тоді, у загоні. Його крики не допомагали в дитинстві, не допомогли і зараз. Лише співчутливо відповідала луна.

Чудовисько раптово обвело його талію і потягнуло на дно.

Обі дуже вчасно встиг зробити глибокий вдих. І опинившись під водою з широко відкритими від страху очима, побачив луску свого супротивника. Це виявилася величезна змія, яких він ніколи не бачив. Тим не менш Обі відчув полегшення — подумаєш, змія!.. Нехай велика, але всього лише тварина, а зовсім не вогнедишне чудовисько.

І поки руки його були вільні, Обидва вихопив ніж з піхов. Він знав, що під водою у нього набагато менше можливостей, ніж на землі. І його єдиний шанс — встромити лезо в тіло змії. І він повинен зробити це перш, ніж потоне.

Але рятівна поверхня води віддалялася, а важкі кільця продовжували тягнути його вниз. Раптом ноги Обі торкнулися чогось твердого. І замість того, щоб рвонутися вгору, Обидва опустився на дно, зігнув ноги в колінах. А потім, ніби готова до стрибка деревна жаба, напружив м'язи і щосили відштовхнувся від дна.

Він вилетів з води, обмотаний кільцями змії, і приземлився на бік, прямо на сплутане коріння, однак зміїне тіло пом'якшило удар. І ситуація відразу змінилася. Змія явно не очікувала нічого подібного. Її зелена луска райдужно поблискувала в слабкому світлі. З обох супротивників повільно стікала смердюча вода.

Над плечем Обі з'явилася голова змії. Жовті очі пильно дивились на нього, затріпотів тонкий червоний язик.

Обі посміхнувся:

— Вперед, подружка!

Змія щільно обвила його тіло, але руки залишалися вільними. Якщо змії здатні сердитися, то ця явно була дуже сердита, і не слід було гаятися. Швидко, як блискавка, Обі схопив її біля основи черепа і стиснув м'язистою долонею. Ця дія нагадало йому про борцівські поєдинках, в яких він час від часу брав участь. Йому подобалася боротьба. Обі ніколи не програвав у боротьбі.

Змія зашипіла. Противники тримали один одного міцно. Змія спробувала оповитися навколо все ще вільних рук Оби. Це була страшна битва, в якій тільки один міг виявитися переможцем.

Обі згадав, що з тих пір як почав слухатися голосу, він став непереможним. Він згадав, як зовсім ще недавно його життям керував страх, страх перед матір'ю, страх перед могутньою чаклункою. Майже всі боялися чаклунки і майже всі боялися змій. Крім Обі, який не піддався грізній магії. Стара відьма наслала на нього вогонь і блискавку, магію, здатну пробивати стіни і знищувати на своєму шляху все, але він був невразливий. Що, в порівнянні з такою противницею, могла йому протиставити звичайна змія? Він із невдоволенням пригадав, як закричав від страху. Чого міг боятися він, Обі Рал?

Він перекотився по землі, тягнучи за собою змію. Вишкірився, підносячи ніж до лускатої щелепи.

Дуже обережно, тримаючи змію однією рукою за голову, другою він натиснув на лезо. Тверді лусочки, схожі на блискучі обладунки, знехотя піддалися. Затихла було змія стрепенулася і знову вступила в боротьбу — вже не з метою перемогти, але для того, щоб втекти. Важкі кільця, обвиваючі ноги, розтулилися, тіло змії почало метатися по землі, намагаючись зачепитися за коріння, за стовбури дерев. Обидва підтягнув до себе змію ногою.

Гостре лезо ножа, на яке Обі натискав щосили, раптово прорвало товсту луску і увігналося в щелепу змії. Обі зачаровано спостерігав, як по його руці побігла кров. Змія збожеволіла від болю і страху. Тепер вона хотіла тільки вирватися й утекти й вкладала в це відчайдушне бажання всі свої сили.

Але Обі виявився сильнішим. Ніхто не міг утекти від нього.

Він перетягнув змію, яка звивалася і корчилася в агонії, трохи далі від берега. Потім, закричавши від гніву, підняв її і одним потужним ударом встромив ножа в дерево, пришпиливши змію лезом, що стирчав із нижньої щелепи, немов довга третє ікло.

У жовтих очах змії тепер світилася безпорадність. Обидва витягнув з чобота другий ніж. Він хотів поспостерігати за тим, як життя буде повільно залишати ці ще хвилину тому злісні оченята.

Він зробив розріз на блідому череві, в складці між рядами лусочок. Не дуже довгий розріз, від якого швидко не вмирають. Просто розріз,