Сьоме Правило Чарівника, або Стовпи Творіння - Террі Гудкайнд
І ніхто з цього натовпу, що кинув виклик холоду, не знав, що серед них знаходиться дуже важлива людина. Обі посміхнувся. Серед них знаходиться Рал. Член правлячої сім'ї…
З тих пір як Обі зрозумів, що невразливий, під час довгої дороги на північ він став новою людиною, навченою чималим досвідом. Спочатку, після смерті мерзенної чаклунки і його божевільної матері, він був в захопленні від отриманої свободи і навіть не подумував про те, щоб відвідати Народний Палац. Але чим більше він розмірковував над подіями, над враженнями від них, над тим новим, що дізнавався, тим ясніше йому ставало, що ця подорож життєво необхідна. Все ще не вистачало якихось шматочків, і це цілком могло привести до неприємностей.
Та жінка, Дженнсен, сказала, що за нею полюють кводи. Кводи полюють тільки за важливими людьми. Обі тривожився, що вони можуть почати переслідувати і його, тому що він теж був важливою людиною. Як і Дженнсен, він був однією з дірок у світі. Латея не пояснила, що це означає, але «дірчастість» робила Дженнсен і Обі особливими. І якось зв'язувала їх.
Можливо, що лорд Рал дізнався від віроломної Латеї про існування Обі і тепер боявся, що в нього з'явиться законний суперник, здатний кинути йому, лорду Ралу, виклик. Зрештою, Обі ж теж був сином Даркена Рала. Нинішній лорд Рал володів магією, зате Обі був невразливий.
Загалом, неприємності назрівали, і в цих умовах Обі вирішив, що краще всього слідувати власним інтересам і відправитися до палацу предків, де і з'ясувати все, що тільки можливо.
Правда, на початку мандрівки у нього були деякі сумніви. Тим не менш, він насолоджувався подорожжю і дізнався багато нового. Він тримав у голові цілий список вражаючого: місця, люди, знаки. Все щось означало. У вільні хвилини він переглядав цей уявний список, порівнюючи, що підходило одне одному, які відкриття він міг передбачити. Він завжди вважав, як важливо тренувати розум. Він був сам по собі, сам приймав рішення, сам вибирав дорогу, але йому треба і далі рости і вчитися.
Тепер Обі не повинен більше годувати тварин, доглядати за садом, лагодити паркан, сарай і дім. Він більше не повинен тягати тюки, бігати з лопатою і виконувати кожен каприз своєї божевільної матері. Він більше не повинен терпіти огидні ліки докучливої чаклунки, знову ловити її хитрі погляди. Він більше не повинен вислуховувати тиради і глузування матері або піддаватися приниженню.
Одного разу в неї вистачило нахабства наказати йому прибрати купу замерзлого гною — йому, синові самого Даркена Рала. Обі не знав, як можна було змиритися з цим. Напевно, він — людина незвичайного терпіння, яке було одним з видатних рис його натури.
Божевільна мати завжди забороняла йому витрачати гроші на жінок. Обі відсвяткував своє визволення від тиранії тим, що, діставшись до великого міста, наніс візит найдорожчій шльондрі, яку тільки зміг знайти. І зрозумів, чому мати завжди була проти його спілкування з жінками — це було приємно.
Однак він з'ясував, що ці жінки теж можуть бути жорстокі по відношенню до чуйного чоловіка. Вони теж намагалися деколи змусити його відчути себе маленьким і нікчемним. Вони теж пильно розглядали його розважливими, безсоромними, оцінюючими поглядами, які він так ненавидів.
Обі підозрював, що і в цьому провина його матері. Він підозрював, що вона навіть могла проникнути зі світу мертвих у цей світ, через холодне серце повії, щоб отруїти йому найсолодші миті. Він підозрював, що її голос нашіптував злісні слова у вуха жінок. Це було дуже схоже на неї — навіть заспокоївшись навічно, вона не могла дозволити йому насолоджуватися життям.
Обі не був марнотратником, ні в якому разі. Але гроші, які належали йому по праву, забезпечували деякі цілком заслужені задоволення: чиста білизна, непогана їжа і питво, компанію гарненької жінки. Однак розпоряджався він грошима обережно, щоб не залишитися, врешті-решт, зовсім без гроша. І ще він знав, що люди заздрять його багатству.
Він дізнався, що просте володіння грошима притягує людей, особливо жінок. Якщо він купував їм напої і маленькі подарунки — на зразок шматка тканини на хустку, браслетів, щоб прикрасити зап'ястя, блискучих шпильок для волосся, — вони охоче погоджувалися приголубити його. Вони часто відводили його в якесь тихе місце, де можна було залишитися вдвох. Іноді це була вулиця, іноді пустельний ліс, іноді кімната.
Він підозрював, що деякі з них просто хочуть дістатися до його грошей. Але він не переставав дивуватися, скільки задоволення і приємних відчуттів можна отримати від жінки. У тому числі і за допомогою гострого ножа…
Ставши людиною, навченою досвідом, Обидва тепер знав про жінок все. У нього було багато жінок. Тепер він знав, як треба розмовляти з жінками, як з ними поводитися, як задовольнити їх.
Багато жінок продовжували чекати його, надіятися та молилися, щоб одного разу він знову до них повернувся. Деякі навіть залишали чоловіків, сподіваючись завоювати його серце.
Жінки не могли встояти перед ним. Вони пестили до нього, захоплені його зовнішністю, захоплені його силою, стогнали, коли він приносив задоволення. Деяким подобалося, коли він заподіював їм біль. Хтось інший, менш чутливий, ніж він, ніколи б не розпізнав, що ховається за їх сльозами.
Насолоджуючись суспільством якоїсь жінки, Обі знав, що завжди може дістати іншу, тому він ніколи не вступав в тривалі зв'язки. Більшість його зв'язків були короткими. Деякі — дуже короткими. Але зараз у нього на думці були важливіші справи, аніж жінки. Потім у нього будуть всі жінки, яких він тільки захоче. Як у його батька…
Нарешті він зміг поглянути на шокуючу пишність його справжнього дому — Народного Палацу. Коли-небудь палац буде належати йому. Голос підказував Обі це.
Поруч, перервавши приємні роздуми Обі, з'явився вуличний торговець:
— Амулети не потрібні, пане? Магічні. Удача — напевно.
Обидва подивився вниз, насупившись:
— Що?
— Спеціальні магічні амулети. Не підведуть. Всього один срібний пенні.
— Що вони роблять?
