Сьоме Правило Чарівника, або Стовпи Творіння - Террі Гудкайнд

— Твій чай допомагає всім?

— Зрозуміло. Це потужний тонізуючий засіб. Ти переконаєшся в цьому сам.

Обі помітив, що вона пила той же самий темний чай. Обі зрозумів, що крапельки поту на її лобі з'явилися саме з цієї причини. Вона допила чашку і налила другу, підняла її на рівень очей:

— За солодке життя, поки воно у нас є!

Обі подумав, що це дивний тост. Він звучав так, ніби вона знала, що скоро повинна померти.

— За життя, — сказав Обі, теж піднімаючи чашку, щоб цокнутись. — Поки ми живемо…

Він зробив ковток і зморщився. Це був чай з гірської троянди. Обидва навчився визначати цей гіркий смак з тих самих часів, коли Латея клала його в зілля.

— Пий, — сказала господиня. Її дихання стало утрудненим. Вона зробила кілька довгих ковтків. — Як я вже говорила, чай вирішує багато проблем. — Вона спустошила чергову чашку.

Обі знав, що Латея, незважаючи на свій мерзенний характер, іноді допомагала хворим людям. Чекаючи, коли вона приготує зілля для нього і матері, він бачив, як вона розтирала гірську троянду. А ось тепер і Алтея пила настій троянди цілими чашками, очевидно, вона вірила у цілющі властивості цієї огидної рослини. І незважаючи на гіркоту, Обидва зробив ще один ковток, сподіваючись, що настій допоможе втомленому тілу і приведе до ладу думки.

— У мене є питання.

— Деякі з них ти вже поставив, — сказала Алтея, дивлячись на нього поверх чашки. — І впевнений, що я на них відповім.

— Так.

Обі відпив з чашки ще трохи і знову скривився. Він не розумів, чому чаклунка називала це питво «чаєм». У чашці не було чаю. Всього лише розмелена суха гірська троянда і трохи гарячої води. Темні очі господині простежили за тим, як він поставив чашку на стіл.

Знявся вітер, по склу застукали краплі дощу. Обі подумав, що дуже вчасно добрався до будинку чарівниці. Прокляте болото!..

— Так що ж таке діра в світі? — Повторив Обі. — Твоя сестра сказала, ніби ти можеш бачити діри в світі.

— Вона так сказала? З якого це дива вона стала говорити про це?

— Мені довелося переконати її, — сказав Оба. — Невже доведеться переконувати і тебе?

Він сподівався, що доведеться. Він тремтів, смакуючи наперед. Але поспішати не варто було. У нього є час. Він насолоджувався, бавлячись з живими. Це допомагало йому зрозуміти, як вони думають, і, коли наставала час, він дивився в їхні очі і міг краще уявити собі, про що вони думають, коли наближається смерть.

Алтея кивнула в бік столу:

— Чай не допоможе, якщо вип'єш мало. Пий ще! Обидва відмахнувся і присунувся ближче, спершись на підлокітник.

— Я проробив довгий шлях. Відповідай на моє запитання. Алтея відвела очі і, використовуючи руки, перебралася з крісла на підлогу. Це було важко. Обидва не став їй допомагати. Йому подобалося дивитися, як люди справляються з труднощами. Чаклунка підтягла себе до подушки, тягнучи по підлозі нерухомй ноги, потім сіла і акуратно поклала ноги перед собою. Це було дуже нелегко, але вона виконала усі дії точними відпрацьованими рухами, які видавали довгу практику. Ці зусилля спантеличили Обі.

— Чому ти не використовуєш магію?

Алтея подивилася на нього своїми темними очима, наповненими мовчазним презирством.

— Твій батько зробив з моєю магією те ж, що і з ногами.

Обі здивувався. Невже його батько теж був непереможний? Можливо, Обі — справжній спадкоємець Даркена Рала. Можливо, це його голос розшукав його, щоб надати Обі шанс.

— Ти хочеш сказати, що ти чаклунка, не володієш магією?

По болоту прокотився гуркіт грому. Алтея вказала на підлогу. Коли Обі сів, вона підтягла ближче дошку з позолоченим малюнком.

— У мене збереглися здатності передбачати події, — сказала вона. — І більше нічого. Ти міг би задушити мене однією рукою, тримаючи в іншій чашку чаю. І я не змогла б зупинити тебе.

Обі розраховував, що йому передбачається непогана розвага. Боротьба завжди була самою хвилюючою частиною будь-якої подібної зустрічі. Шкода, що ця безнога каліка не зможе довго боротися! Але ж залишаються ще жах в очах, агонія і спостереження за приходом смерті, цього він чекав з особливим нетерпінням.

— Однак пророкувати ти можеш, так? Ось, значить, як ти дізналася, що я прийду!

— У якомусь сенсі… — Алтея важко зітхнула, немов спроба дістатися до подушки абсолютно виснажила її сили. Але, глянувши на дошку, вона, здавалося, звільнилася від втоми. — Я хочу показати тобі одну річ, — сказала вона довірчим тоном. — Це, можливо, пояснить тобі дещо.

Обі нахилився вперед, задоволений, що чаклунка так мудро вирішила розкрити секрети. Він любив дізнаватися нові речі.

Він спостерігав, як Алтея розбирає купку каменів. Вона уважно оглянула кілька штук, перш ніж знайшла той, який потрібний.

Решту вона відклала убік в якомусь їй одній зрозумілою порядку, хоча Обі здавалося, що всі камені абсолютно однакові.

Потім чаклунка піднесла обраний камінь до очей Обі.

— Це ти, — сказала вона.

— Я?.. Що значить «я»?

— Цей камінь зображує тебе.

— Чому?

— Він так вирішив.

— Ти хочеш сказати, що ти вирішила, що він буде представляти мене.

— Ні. Я хочу сказати, що камінь вирішив, що він буде представляти тебе. Або, скоріше, так вирішило те, що контролює вирішення каменів.

— А що контролює камені?

Обі здивувався, побачивши посмішку, яка повільно виникла на обличчі Алтеї і через кілька секунд переросла в злісний оскал. Навіть Латея ніколи не виглядала такою злісною.

— Магія контролює, — прошипіла чаклунка. — Вона і вирішує!

Обі довелося нагадати самому собі, що він непереможний. Він зробив непевний жест рукою, намагаючись зберегти спокій.

— А