Королівський убивця - Робін Хобб
Веріті мусив вдатися до найстарших корабелів, щоб знайти людей, які вміли будувати військові кораблі. «Раріск» був найбільшим із чотирьох суден, спущених на воду під час Зимового свята. Лінії корабля були гладенькими і крутими, а його низька осадка означала, що він міг ковзати по спокійному морі, наче комаха поверхнею ставу, або ж розтинати штормові хвилі так вправно, як чайка. На двох інших кораблях дошки обшивки було набито край у край і ребро в ребро, але обшивка «Раріска» та його молодшої сестри, корабля «Констанс», була клінкерна: дошки заходили одна на одну. «Раріска» будував Мастфіш, і обшивка була не лише добре допасована, але й витримувала найсуворіші удари моря. Корабель збудовано так добротно, що майже не довелося конопатити щілини просмоленими линвами. Соснова щогла тримала вітрило, виготовлене зі зміцненого шнурками льону. Вітрило «Раріска» прикрашав олень Веріті.
Нові кораблі ще пахли дерев’яною стружкою і просмоленими линвами. Палуби майже не подряпані, а весла чисті по всій довжині. Невдовзі «Раріск» набуде власного характеру: трохи роботи швайкою, щоб легше триматися за весло, зрощені канати, усі порізи та забої бойового корабля. Але зараз «Раріск» був таким же зеленим, як і ми. Коли ми виводили його з гавані, це нагадувало мені їзду недосвідченого вершника на щойно об’їждженому коні. Він ішов боком, кидався й присідав між хвилями, а коли ми всі знайшли правильний ритм, вирівнявся і різав воду, як змащений жиром ніж.
Згідно з волею Веріті, я мав засвоїти ці нові вміння. Мені дісталася койка в колишньому пакгаузі, разом із рештою команди. Я навчився бути непомітним, але енергійно зриватися за першою ж командою. Капітан був мешканцем Шести герцогств з діда-прадіда, але старпом походив із Зовнішніх островів, і це він насправді навчав нас керувати «Раріском» та всього, що міг робити корабель. На борту було ще двоє емігрантів із Зовнішніх островів. Коли ми не займалися корабельною наукою, повсякденними морськими обов’язками чи просто не спали, вони збиралися разом і тихцем розмовляли. Я дивувався, як емігранти не бачать ставлення місцевих людей до цього перешіптування. Моя койка була по сусідству з їхніми, і часто, коли я лежав, засинаючи, мене будила вимога Веріті звернути увагу на тихі слова, промовлені незрозумілою мені мовою. Так і робив, знаючи, що він краще за мене збагне зміст цих звуків. Невдовзі я усвідомив, що їхня мова не дуже відрізняється від мови Шести герцогств і що можу бодай частково зрозуміти ведену біля мене розмову. Не було там жодної змови чи бунту. Лише тихі сумні слова про родичів, перекованих своїми ж земляками, і суворі гіркі обіцянки помсти своїм же одноплемінникам. Вони не надто відрізнялися від чоловіків і жінок Шести герцогств у команді. Майже всі на кораблі втратили когось через перековування. Я з почуттям провини думав, скільки цих занапащених душ довелося мені відіслати у смертне забуття. Це було певним бар’єром між мною та рештою членів команди.
Попри люті зимові шторми, ми майже щодня виходили в море. Змагалися у вдаваних битвах, вправляючись у техніці взяття на абордаж іншого корабля або удару тараном, а також навчаючись перестрибувати з корабля на корабель, щоб не опинитися у воді між ними. Наш капітан намагався пояснити нам усі наші переваги. Вороги, яких ми зустрінемо, будуть далеко від дому, їх уже тижнями носитиме морем. Весь цей час вони провели б на борту своїх суден, страждаючи від тісноти й негоди, тимчасом як ми щодня будемо свіжими й ситими. Суворість їхньої подорожі вимагала, щоб кожен весляр був також піратом, а ми можемо перевозити додаткових бійців, які стрілятимуть зі своїх луків або ж дадуть нам змогу переходити на борт іншого корабля, залишивши всіх гребців при веслах. Я часто бачив, як старпом хитає головою на ці слова. А в приватних розмовах він звірявся своїм товаришам, що суворі умови піратської подорожі зробили залоги твердими і кровожерливими. Як м’якотілі вгодовані фермери могли розраховувати на перемогу над загартованими морем піратами червоних кораблів?
Один день із десятьох був вільним, і я проводив ці дні у Твердині. Навряд чи це було відпочинком. Я звітував королю Шрюдові, описуючи свій досвід на борту «Раріска» і втішаючись зацікавленістю, яка спалахувала тоді в його очах. Він мав куди кращий вигляд, але далеко ще йому було до того міцного короля, якого я пам’ятав зі своєї юності. Пейшенс і Лейсі теж вимагали відвідин, а ще в мене були обов’язки перед Кеттрікен. Година чи дві для Нічноокого, таємний візит до кімнати Моллі, а тоді квапливі перепросини. На решту ночі я мусив поспішати до своєї кімнати, щоб бути там, коли Чейд викличе мене на свій допит. Тоді вдосвіта короткий звіт Веріті, який дотиком відновлював наш зв’язок через Скілл. Часто я з полегшенням повертався до квартир команди, щоб добре виспатися вночі.
Нарешті, коли зима наближалася до кінця, мені трапилася нагода порозмовляти приватно з королем Шрюдом. Я пішов до його кімнат в один з моїх вільних від корабельної служби днів, щоб відзвітувати про наші успіхи у тренуванні. Шрюдове здоров’я було кращим, ніж зазвичай, і він сидів у кріслі біля вогнища. Воллеса того дня не було. Замість нього була якась молода жінка. Вона вдавала, що прибирає кімнату, але майже напевне шпигувала для Регала. Блазень, як завжди, крутився під її ногами й тихо насолоджувався тим, що змушує її ніяковіти. Я ріс разом із блазнем і завжди мав його білу шкіру та безбарвні очі за звичну річ. Але почуття жінки однозначно були іншими. Вона зиркала на блазня, хоча, треба визнати, тоді, коли він, на її думку, не звертав на неї уваги. Але той, помітивши це, почав відповідати на її погляди своїми, а кожен із цих поглядів був хтивішим за попередній. Вона дедалі більше нервувала. Коли ж урешті мусила пройти повз нас зі своїм відром, а блазень змусив Щурика на своєму посоху зазирнути їй під спідницю, з вереском відскочила, обливши брудною водою себе й підлогу, яку щойно сама ж і швабрувала. Шрюд вилаяв блазня, який
