Доки світло не згасне назавжди - Максим Іванович Дідрук

в ньому? Як давно ти дізналася, що Анна збожеволіла? Навіщо тобі її щоденник? — Крізь слова проривався прихриплий свист. — Це хтось зі школи, так? Чи тобі заплатили за цей дзвінок? Це журналісти? — Він уже майже кричав. — Що їм потрібно? Ці нікчеми вирішили щось накопати? Відповідай! — Пауза. А потім його голос неначе роз’їла кислота: — Як ти могла, Руто?!

Продовжувати було безглуздо. Дівчина прошепелявила, наче з її рота раптом зникли всі зуби:

— Пробачте, що потурбувала… пробачте мені. — І розірвала зв’язок.

84

Із кухні долинув обурений голос сестри:

— Ти чого недомила посуд?

Запитання так дисонувало з тим, що творилось у Рутиній голові, що якийсь час дівчині здавалося, ніби воно пробилось у її свідомість із потойбічного світу.

Інді посмикала за дверну ручку, потім по-котячому пошкрябалась у двері:

— Ау, ти де? Чого замкнулася?

Рута заховала телефон і відімкнула двері.

— Ну? — сестра запитально вигнула брову.

Тих кількох секунд Руті вистачило, щоб опанувати себе. Прикрившись натягнутою посмішкою, вона проказала:

— Хочу нагадати, що кріпацтво в Україні скасували ще тисяча вісімсот шістдесят першого.

— Яке кріпацтво? — Інді склала руки на грудях. — Ти в себе вдома!

— А ти хіба ні?

— Технічно вже ні: я сплю на дивані, тож я, типу, гостя. Але якщо ти пустиш мене назад до моєї кімнати, так тому й бути — я вже помию посуд.

— Ну добре, — Рута здійняла руки, наче здавалася, — добре, — і почовгала на кухню.

Лише переконавшись, що сестра не пішла слідом, дівчина розслабилася й дозволила обличчю розпачливо витягнутися. Про щоденник можна забути. Вона зможе його дістати, лише вдершись до квартири Чорнаїв.

Туплячись у порожнечу та поринувши в невеселі роздуми, Рута на автоматі домивала посуд. Тарілки, сковорідка, чашки, виделки. Насамкінець сполоснула ніж, але, витаючи думками десь далеко, вона надто сильно натиснула на губку й різонула лезом палець. Шикнувши, дівчина впустила ніж і сфокусувала погляд на долоні. Поріз виявився неглибоким, та все ж на пальці проступила кров.

Рута злизала кров і присмокталася губами до ранки. Закрутила кран, відступила від мийки. У мозку немовби зчепилися та з натужним скрипом зрушили з місця заіржавілі шестерні. Дівчина раптом пригадала мозоль, який натерла, коли в її сні вперше з’явився Марк Грозан. Вона тікала велосипедом на північ від поруйнованого й отруєного темрявою Рівного, кермо було незручним, гумові насадки десь завалялись, а крутити педалі довелося довго, тож урешті-решт на внутрішній поверхні долоні надувся величезний пухир. Навіть досі, проводячи пальцями, вона відчувала на тому місці шкарубке потовщення.

Мозоль. Рута «забрала» його із собою до реального світу.

Насупившись, дівчина заходилася згадувати. Перед очима зринув надувний матрац, який Іванка залишила на підлозі своєї кімнати, коли Рута ночувала у неї, потім велосипед на балконі у квартирі Русецького, за ним телефон, який вона стискала в руках на цьому самому місці, коли вчора вранці провалилася в сон, а насамкінець — роман Крістіни Клайн «Сирітський потяг», прочитаний уві сні два роки тому. Усі ці речі розсипалися від старості, проте щоразу опинялися саме там, де були на момент засинання. Рутиним тілом розплилось ущипливе тепло: схоже, вона зрозуміла, як прочитати щоденник.

Хвилину, не більше, дівчина обмірковувала деталі, а потім, усе ще притискаючи губи до порізу, рішуче попрямувала з кухні. Від збудження їй аж запаморочилось у голові.

Рута подалася на балкон і вивела звідти міський дівчачий велосипед «Dorozhnik Retro» із низькою рамою та кошиком перед кермом. Не найкращий засіб, щоб відриватися від погоні, проте дівчина сподівалася, що сьогодні втікати їй не доведеться.

Почувши вовтузіння, Інді виглянула в коридор.

— Ти куди? — звела брови.

— Кататися, — не дивлячись на сестру, відповіла Рута.

— Не жарко?

Дівчина пристукнула кулаком по стегні.

— Хочу трохи розтрусити жирок.

Інді хотіла зауважити, що жирку в неї як у горобця після голодної зими, але не встигла. Рута похапцем взула босоніжки та виштовхала велик із квартири.

85

До цегляної багатоповерхівки за номером шістдесят дев’ять на Соломії Крушельницької Рута дісталася за лічені хвилини. Опинившись у дворі, скочила із сідла, підкотила велик до лавки неподалік під’їзду з квартирою Чорнаїв і нашорошено роззирнулася. Розташування було найслабшим місцем її плану: надто близько. Від її десятиповерхівки до будинку Чорнаїв можна було без поспіху дійти пішки за сім хвилин. Звісно, було б набагато спокійніше, якби Яків жив на іншому кінці міста, десь аж на Макарова, та вибирати не доводилося. Рута мусила ризикнути. І річ навіть не в тім, що ризик був того вартий, вона просто не мала інших варіантів.

Сперши велосипед на лавку, Рута видобула телефон. Годинник показував чверть по десятій. Після безсонної ночі картинка перед очима час від часу змазувалася та підпливала, і дівчина мусила мружитись, аби розгледіти цифри на екрані.

Вона відкрила налаштування будильника й виставила сигнал на 10:20. Потім задерла голову, відшукала очима вікна квартири на четвертому поверсі, в якій мешкали Яків та Анна, й подумала, що п’яти хвилин не вистачить. Повагавшись, дівчина перевела будильник на 10:25.

Але Рута не заснула ні через п’ять, ні через десять хвилин, ні навіть через півгодини. Вона перестаралася з енергетиками: насичена кофеїном кров шумувала у вухах, і сон уперто втікав.

О пів на одинадцяту дівчина побрязкотіла велосипедом геть із двору. Довше залишатися під під’їздом вона не хотіла — боялася, що Яків її випадково побачить.

Рута обігнула будівлю з півночі, заштовхала велик у траву за занедбаним кіоском із забитими дошками вікнами, в якому, судячи із вицвілого напису, колись продавали цигарки й дешеві алкогольні напої, а сама присіла поряд, спершись спиною на задню стіну кіоску. Східна стіна будівлі височіла просто навпроти неї, проте дівчина знала, що вікна у квартирі Чорнаїв дивляться на захід, тож Яків Демидович не зміг би її помітити, просто виглянувши на вулицю, а на людей, що проходили повз, їй було начхати.

Спливло півгодини, потім година, потім ще одна. Рута втомилась постійно переналаштовувати будильник (вона щораз далі відсувала сигнал — спершу на двадцять, потім двадцять п’ять хвилини, а тоді на півгодини). Її шкіра повільно смажилася на сонці, та заснути дівчина не могла. Вона затримувала дихання, намагалася повністю позбутися думок, одначе сон постійно вислизав.

О першій будильник укотре спрацював ухолосту. Рута встановила наступний сигнал на 13:40, після чого, не встигнувши прибрати палець з екрана, дзьобнула носом і відчула, як тихим заколисуючим потоком її відносить в океан пітьми. Свідомість вимкнулась миттєво, ще до того, як повіки повністю заплющилися. Так, наче