Танок драконів - Джордж Мартін

Тиріон усе зрозумів. Селорис, єдиний серед найбільших прибережних містечок, стоїть на лівому березі Ройна, що робить його набагато вразливішим до набігів комонників, ніж усі міста на правому боці ріки. «От тільки здобичі з нього небагато. На місці хала, я б зімітував напад на Селорис, дочекався, коли волантисяни кинуться його захищати, а тоді повернув на південь і напав на сам Волантис».

— Я вмію користуватися мечем,— не здавався Гриф Молодший.

— Навіть найхоробріший з ваших пращурів у часи небезпеки тримав біля себе королівську варту,— сказала Лемора, яка скинула септинську рясу й перевдяглася в сукню, в якій могла зійти за дружину чи доньку заможного купця. Тиріон уважно роздивлявся Лемору. Він легко викрив правду під синім фарбованим волоссям Грифа і Грифа Молодшого; Яндрі з Ісіллою, здається, саме ті, за кого себе й видають; Качур узагалі птах низького польоту. А от Лемора... «Хто ж вона насправді? Чого вона тут? Наскільки можу судити, не через гроші. Хто їй цей королевич? І чи була вона колись справжньою септою?»

Гальдон також звернув увагу, що вона перевдяглася.

— І як нам сприймати це несподіване віровідступництво? Ви мені більше подобалися в септинській рясі, Леморо.

— А мені голяка,— сказав Тиріон.

Лемора кинула на нього докірливий погляд.

— Це все тому, що у вас душа порочна. Септинська ряса видає в мені вестеросянку і привертатиме небажану увагу,— сказала вона та знову обернулася до королевича Ейгона.— Не вам одному доводиться ховатися.

Хлопець усе одно не хотів змирятися. «Справжній королевич, тільки ще надто юний і недосвідчений, щоб знати світ з його халепами».

— Королевичу Ейгоне,— сказав Тиріон,— оскільки ми обидва застрягли на цьому байдаці, може, ви пошануєте мене партією у сивас, щоб убити кілька годин?

Королевич кинув на нього втомлений погляд.

— Мене вже нудить від сивасу.

— Нудить від постійних програшів якомусь карлику, ви хотіли сказати?

Гоноровий хлопчак наїжачився, як і очікував Тиріон.

— Принесіть дошку і фігури. Цього разу я вас розмащу.

Грали на палубі, сидячи схрестивши ноги позаду каюти. Гриф Молодший розставив фігури для атаки: на передньому краю були дракони, слони й важка кіннота. «Бойовий порядок, характерний для юнака: сміливий, але безглуздий. Заради швидкої перемоги він ризикує всім». Тиріон дозволив королевичу зробити перший хід. Позаду стояв Гальдон, спостерігаючи за грою.

Коли королевич потягнувся по дракона, Тиріон прокашлявся.

— На вашому місці я б цього не робив. Не варто так рано ходити драконом,— невинно посміхнувся він.— Ваш батько добре знав, наскільки небезпечна надмірна сміливість.

— А ви знали мого рідного батька?

— Ну, бачив його двічі-тричі, але мені було всього десять, коли він загинув від Робертової руки, а мій власний батько ховав мене в одній кичері. Ні, не можу сказати, що я знав Рейгара Таргарієна. Не настільки добре, як ваш названий батько. Лорд Конінтон був найкращим другом королевича, хіба ні?

Гриф Молодший відкинув з очей синій локон.

— На Королівському Причалі вони разом служили зброєносцями.

— Наш лорд Конінтон — щирий друг. А як інакше, якщо він зберігає вірність онукові короля, який забрав у нього землі й титул і вислав його у вигнання. А шкода. В іншому разі друг королевича Рейгара був би під рукою, коли мій батько плюндрував Королівський Причал, і не дав би розбити об стіну голову дорогоцінного синочка королевича Рейгара й випустити йому королівські мізки.

— То був не я,— спалахнув хлопчак.— Я вам казав. То був син якогось чинбаря зі Стічного кута, чия мати померла з родива, а татусь продав його лордові Вейрису за глечик арборського золотого. Синів у нього було багато. А арборського золотого він зроду не куштував. Вейрис віддав стічного хлопчика моїй леді-матері, а мене забрав.

— Ага,— кивнув Тиріон, переставляючи своїх слонів.— А коли стічний королевич щасливо загинув, євнух контрабандою перевіз вас через вузьке море до свого тлустого друга сироторгівця, який сховав вас на байдаку і підшукав лорда-вигнанця, згодного взяти на себе роль вашого батька. Чудова історія, співці ще складатимуть пісні про ваш порятунок, коли ви посядете Залізний трон... якщо, звісно, наша чарівна Данерис згодиться взяти вас собі за консорта.

— Згодиться. Повинна.

— Повинна? — перепитав Тиріон і поцокав язиком.— Королеви дуже не люблять цього слова. Ви справжній королевич, я згоден, кмітливий, сміливий і вродливий — мрія будь-якої панни. Але Данерис не панна. Вона — вдова дотрацького хала, мати драконів і руйнівниця міст, Ейгон Завойовник з цицьками. Вона може виявитися не такою піддатливо, як вам хочеться.

— Буде піддатливою,— вигукнув королевич, щиро вражений. Ясно було, що досі він і не розглядав можливості, що майбутня наречена може йому відмовити.— Ви її не знаєте.

Підхопивши коня, він з гуркотом переставив його.

— Я знаю, що вона провела дитинство у вигнанні,— знизав плечима карлик,— у бідності, у мріях і надіях, тікаючи з міста в місто, усього боячись, ніколи не почуваючись у безпеці, без друзів, з одним-єдиним братом, який, на загальну думку, був наполовину божевільний... з братом, який продав дотраку її цноту за обіцяне військо. Я знаю, що десь там у травах вилупилися її дракони, і в неї також хтось вилупився. Я знаю, що вона гонорова. Та й як інакше? Що їй ще лишалося, крім гонору? Я знаю, що вона сильна. Та й як інакше? Дотраки зневажають слабкість. Якби Данерис була слабка, загинула б разом з Вісерисом. Я знаю, що вона запекла. Доказ цьому — Астапор, Юнкай і Мірін. Вона перетнула трависте море й червону пустелю, її не вбили ні наймані убивці, ні таємні змови, ні лихі закляття, вона оплакала брата, чоловіка й сина, своїми витонченими ніжками в сандаліях розтерла на порох міста работоргівців. І як, ви гадаєте, ця королева зреагує, коли до неї з’явитеся ви — жебрак з мисочкою в руках — і скажете: «Доброго ранку, тітонько. Я — ваш небіж Ейгон, повсталий з мертвих. Усе життя я ховався на байдаку, а от тепер змив з волосся синю фарбу й хочу собі дракона... а, ще забув: мої претензії на Залізний трон більш обґрунтовані, ніж ваші».

Ейгонові вуста вигнулися від люті.

— Я не прийду до тітки як жебрак. Я прийду як рівний кровний родич і приведу з собою військо.

— Маленьке військо,— зронив Тиріон. «Оце він розлютився». Карлик несамохіть пригадав Джофрі. «У мене дар лютити королевичів».— А в королеви Данерис армія велика,