Танок драконів - Джордж Мартін

Тиріон переставив арбалетника.

— Кажіть, що хочете. Вона стане моєю дружиною, про це подбає лорд Конінтон. Я йому довіряю, як рідному.

— То, мабуть, краще вам перебратися на блазня замість мене. Не довіряйте нікому, королевичу. Ні своєму мейстрові без ланцюга, ні названому батькові, ні доблесному Качуру, ні чарівній Леморі, ні всім іншим чудовим друзям, які виростили вас із пуп’янка. А понад усе не довіряйте ні сироторгівцю, ні Павуку, ні цій маленькій королеві драконів, яку зібралися пошлюбити. Через таку недовірливість у вас розвинеться нетравлення й безсоння, щира правда, та це набагато краще, ніж вічний сон,— карлик пересунув чорного дракона через гори.— Але хто я такий, щоб знати це. Ваш названий батько — можний лорд, а я — маленький покруч, ручна мавпочка. І все-таки я чинив би інакше.

Це привернуло увагу хлопця.

— Як саме?

— На вашому місці? Я б вирушив не на схід, а на захід. Висадився в Дорні та скликав прапори. Сім Королівств зараз напрошуються на завоювання як ніколи. На Залізному троні сидить малолітній король. На Півночі хаос, приріччя спустошене, Штормокрай і Драконстон у руках заколотника. Коли прийде зима, королівство голодуватиме. А хто лишився, щоб з усім цим боротися, хто править малолітнім королем, який править Сімома Королівствами? Ну звісно, моя рідна сестричка. Більше нема кому. Мій братик Джеймі жадає бою, а не влади. Він змарнував усі можливості стати правителем. З мого дядька Кевана вийшов би непоганий регент, якби його примусили взяти на себе цю роль, але сам він її не проситиме. Боги створили його не очільником, а підлеглим...— («Ну, не тільки боги, а й мій лорд-батько»).— Мейс Тайрел радо підхопив би скіпетр, але мої родичі навряд чи відступляться і віддадуть скіпетр йому. А Станіса всі ненавидять. Хто ж лишається? Ну звісно, тільки Серсі.

Пошматований Вестерос спливає кров’ю, і я не маю сумнівів, що моя люба сестричка зараз гоїть його рани... сіллю. Серсі лагідна, як король Мейгор, самовіддана, як Ейгон Негідник, мудра, як Божевільний Ейрис. Вона ніколи не забуває образ — справжніх чи уявних. Бачність вона сприймає за боягузливість, а незгоду за непокору. А ще її веде жадоба. Жадоба влади, пошанівку, кохання. Томенова влада підсилена союзами, які так старанно укладав мій лорд-батько, та дуже швидко Серсі зруйнує їх усі до єдиного. Висаджуйтеся й піднімайте прапор — і люди стануть на ваш бік. Лорди великоможні й маломожні, а з ними і простолюд. Але не зволікайте, королевичу. Сприятлива мить триватиме недовго. Хвиля, яка може вас підняти, скоро почне спадати. Вам треба дістатися Вестеросу до того, як моя сестра втратить владу і її місце посяде хтось компетентніший.

— Але,— сказав королевич Ейгон,— без Данерис і її драконів яка в мене надія перемогти?

— А вам і не треба перемагати,— мовив Тиріон.— Вам досить буде підняти прапор, зібрати прихильників і триматися, поки не прибуде Данерис, щоб приєднатися до вас.

— Ви ж кажете, що вона, може, й не захоче мене.

— Можливо, я перебільшував. Вона може і пожаліти вас, коли ви прийдете й почнете молити її руки і серця,— знизав карлик плечима.— Та невже ви хочете, щоб ваше сходження на престол залежало від жіночої примхи? А попливіть ви у Вестерос... і ви вже повстанець, а не жебрак. Хоробрий, відчайдушний — справжній нащадок дому Таргарієнів, який іде слідами Ейгона Завойовника. Дракон.

Кажу вам, я розкусив нашу маленьку королеву. Тільки-но вона почує, що закатований синок її брата Рейгара живий, що цей сміливий хлопець знову підняв у Вестеросі штандарт з драконом її пращурів, що він, зусібіч оточений ворогами, вступив у відчайдушну війну, щоб помститися за свого батька й відвоювати Залізний трон для дому Таргарієнів... королева помчить до вас із такою швидкістю, на яку тільки здатні вітер і вода. Ви ж останній з її роду, а вона — матір драконів, ламальниця ланців, а понад усе — рятівниця. Дівчина, яка утопила в крові рабовласницькі міста, бо хотіла звільнити з кайданів незнайомців, навряд чи покине братового сина на погибель. А коли вона припливе у Вестерос і вперше побачиться з вами, ви зустрінетеся як рівні, як чоловік і жінка, а не як королева і чолобитник. І тоді як вона зможе не покохати вас, питаю я? — усміхнувшись, він підхопив дракона й перелетів ним через дошку.— Сподіваюся, ваша високість пробачить мене. Ваш король у пастці. Йому смерть за чотири ходи.

Королевич втупив погляд у дошку.

— Мій дракон...

— ...задалеко, щоб урятувати вас. Слід було перемістити його в центр битви.

— Але ви сказали...

— Я збрехав. Не довіряйте нікому. І завжди тримайте дракона біля себе.

Скочивши на ноги, Гриф Молодший перекинув дошку. Фігури розлетілися навсібіч — стрибали й котилися палубою «Сором’язливої панни».

— Позбирайте,— наказав хлопець.

«Може, він і справді Таргарієн».

— Як зволить ваша високість.

Тиріон, опустившись навколішки, заходився збирати фігури, повзаючи палубою.

Ближче до сутінок на «Сором’язливу панну» повернулися Яндрі з Ісіллою. За ними йшов носій, котячи візок, навантажений припасами: сіллю і борошном, свіжозбитим маслом, кавалками шинки, загорненими в полотно, мішками апельсинів, яблук і груш. Яндрі на плечі ніс діжку вина, а в Ісілли з плеча звисала щука. Риба була завбільшки з Тиріона.

Побачивши карлика, який стояв у кінці трапу, Ісілла зупинилася так нагло, що Яндрі налетів на неї, і щука мало не зісковзнула у річку. Качур устиг її врятувати. Кинувши на Тиріона сердитий погляд, Ісілла тицьнула в нього трьома пальцями. «Цей жест начебто відганяє зло».

— Давайте допоможу з рибою,— мовив Тиріон до Качура.

— Ні,— відтяла Ісілла.— Не підходь. Не торкайся їжі, крім своєї.

— Як накажете,— карлик підніс руки, здаючись.

Яндрі важко опустив діжку вина на палубу.

— Де Гриф? — поцікавився він у Гальдона.

— Спить.

— То збудіть його. У нас новини. У Селорисі тільки й говорять про королеву. Кажуть, вона й досі в Міріні, в оточенні. Якщо вірити розмовам на базарі, скоро до війни проти неї приєднається Старий Волантис.

Гальдон піджав губи.

— Не варто довіряти пліткам риботорговців. Та все одно, думаю, Гриф захоче це почути. Ви ж знаєте, який він.

І Недомейстер пішов униз.

«Дівчина так і не попливла на захід». Без сумніву, мала на те вагомі підстави. Мірін і Волантис розділяють п’ятсот льє пустель, гір, боліт і руїн, плюс Мантарис із його лихою репутацією. «Місто чудовиськ, як