Коли дивишся в безодню - Олег Євгенович Авраменко

Уже наступного дня, рано вранці, на Аґріс прибув великий загон інквізиторів на чолі із самим Ференцом Кароєм. Як з’ясувалося, реґент від самого початку був певен, що я збираюся до батька, і вирішив особисто зустрітися зі мною, щоб обговорити причини моєї втечі і, певна річ, переконати мене повернутися. Він був неабияк здивований, коли довідався, що разом зі мною в Шато-Бокері перебуває Владислав, тут-таки заявився до нашої спальні, де ми відсипалися після довгого та важкого дня, і безцеремонно підняв нас із ліжка, прагнучи чимшвидше в усьому розібратися.

Я зовсім не обмовилася, коли сказала, що реґент їхав на Аґріс для обговорення, а не з’ясування причин моєї втечі. З кількох обережних фраз, які він зронив на початку нашої розмови, я зрозуміла, що він добре обізнаний в обставинах народження Владилава — без сумніву, його люди гарно попрацювали на Бетиці й зуміли розкрити найбільшу таємницю Несторіанської Церкви. Із властивою йому проникливістю, Ференц Карой відразу здогадався, що я не все розповіла чоловікові, тому обмежився лише тонким натяком, давши мені зрозуміти, що він у курсі справ.

Прийнявши натяк до відома, я спеціально для нього повторила відредагований варіант своєї історії, із якого було вилучено нічну розмову з княгинею Мар’яною, а також найменші згадки про непорочне зачаття, месій та пророків. Прогалини в моїй розповіді реґент заповнював уже сам, ґрунтуючись на наявній у нього інформації. Коли я дійшла до зустрічі з Сандрою, то з виразу його обличчя здогадалася, що йому відомо і про пророцтво патріарха Несторія. Мені важко було судити, наскільки серйозно він до цього поставився; та, мабуть, приблизно так само, як я — з глибоким скептицизмом і, водночас, із побоюванням, що це може виявитися правдою.

А понад усе реґента вразила завершальна частина моєї оповіді — про те, як за кілька секунд Леопольд переніс мене крізь загадкову сизу імлу до Владислава, а потім доправив нас на Аґріс. Коли я закінчила, він геть розгублено мовив:

— Неймовірно! Приголомшливо! Я багато що бачив за своє довге життя і гадав, що мене вже немає чим здивувати. Та ні — від ваших пригод мені аж голова туманіє. Переселення душ, сліди, залишені тілами, блокувальний перстень, як маяк, надчутливість Леопольда… Але найнеймовірніше, найзапаморочливіше, найубивчіше — це, звісно, леґендарне Перехрестя світів!

— Що-що? — не збагнули ми.

Фернц Карой відповів не відразу, а спершу підійшов до дверей, прочинив їх і визирнув до передпокою.

— Іштване, — покликав він свого кота. — Розшукай Леопольда і приведи до мене. Мерщій.

— Гаразд, іду, — почувся буркітливий голос Іштвана. — От же ж ці люди! І подрімати не дають…

Реґент зачинив двері й повернувся до свого крісла.

— Питаєте, що таке Перехрестя світів, — заговорив він. — Це саме те, про що ви мені розповіли — заповнений сизою імлою простір, через який можна практично миттєво потрапити на будь-яку із сущих у світі Граней.

— То ви й раніше знали про це? — здивувалася я.

— Ну, сказати „знав“ було б великим перебільшенням. Згадки про Перехрестя світів зустрічаються в леґендах про драконів — не про теперішніх безмозких птахозміїв, а про стародавніх розумних істот, що колись населяли світ разом з людьми. Перекази стверджують, що справжнім драконам були підвладні будь-які відстані, вони долали їх майже миттєво, перелітаючи через певний простір, який самі називали Споконвічною Пусткою. А згодом люди, переповідаючи леґенди, дали цьому феномену іншу назву, конкретнішу і не таку страшну — Перехрестя світів.

— Гм, — озвався Владислав. — А я завжди вважав історії про драконів чистими вигадками.

— І я так думала, — сказала я.

Реґент кивнув:

— Маю визнати, що і я донедавна не вірив, що колись на світі існували розумні дракони. Лише кілька років тому, в одній з наших розмов Метр… — Раптом він замовк, а в його очах спалахнули вогники. — То он воно що! Виходить, Метр не просто вдовольнив мою цікавість. Він готував мене до цього — до того, що сталося з Леопольдом!

— Але чому з Леопольдом? — запитала я. — Який стосунок він має до міфічних драконів?

Ференц Карой підвівся з крісла й повільно пройшовся по кімнаті. Відтак зосереджено подивився на нас і пояснив:

— Одна з марґінальних теорій про походження котів-перевернів стверджує, що вони з’явилися внаслідок схрещення тих самих міфічних драконів з дикими кішками — предками нинішніх feles domesticorum[6]. Якось Метр у розмові зі мною згадав про цю теорію, а коли я сказав йому, що взагалі не вірю в стародавню драконячу цивілізацію, він прямо й недвозначно дав мені зрозуміти, що вона таки існувала, і фактично підтвердив родинний зв’язок між драконами та котами-перевертнями. А насамкінець припустив, що, можливо, коти мають дар проходження через Перехрестя світів, просто не знають, як це робити.

Уявивши процес схрещення драконів з дикими кішками, я, попри всю серйозність ситуації, ледве стрималася від істеричного реготу. А Владислав спантеличено похитав головою:

— Ну, нівроку ж!

— Таким чином, — вів далі реґент, — Леопольд став першим котом-перевертнем, у якому відродився надзвичайний хист його далеких пращурів-драконів. І наважуся стверджувати, це сталося не випадково, а в цілковитій відповідності із задумом Метра.

— Гадаєте, він передбачив, що так станеться?

— Швидше, завбачив. На мою думку, Метр знав, що рано чи пізно вам знадобитьсяч вміння Леопольда швидко долати великі відстані, тому й завів зі мною ту розмову про походження перевертнів. Мовби залишив натяк на майбутнє… Але навіщо? Що він хотів цим сказати?…

Наступної миті за дверима почулося вимогливе нявчання. Ференц Карой клацнув пальцями, двері розчинилися, і до кімнати забіг