Лицарі сорока островів - Сергій Лук'яненко

не наважусь порушити жодного правила гри. Я упокорюся з тими трьома-чотирма роками, які ми зможемо прожити на острові. Кохання робить вільну людину ще вільнішою, але вона ж перетворює ув'язненого на раба. Я не можу тебе любити, дівчисько, яке я знав багато років, а покохав за кілька тижнів на Островах. Не повинен.

— Дімко, придумай щось. Ти зможеш, я знаю. Ми не повинні курити з автоматів по своїх сусідах, це підло. І не повинні намагатися всіх об'єднати, це безглуздо. Придумай щось інше, Дімко.

Вона зробила крок до сходів. Я намагався відповісти і не міг. Лише коли Інга зникла внизу, безпорадно видавив:

- Я спробую. Я постараюся, чесно.

Вона має рацію, ми не зможемо змінити правила прибульців. Ми маємо зруйнувати всю систему правил, ми маємо розірвати коло…

Ми маємо підірвати мости.

Динаміт – це дуже дивна вибухівка. Ми переконалися в цьому, перетягнувши на західний міст майже повний ящик жовтих брусків і спорудивши ґнот із промасленої клоччя. Наші противники похмуро спостерігали за приготуваннями, стоячи метрів за двадцять далі по мосту. Але коли Кріс почав підпалювати гніт, вони дружно кинулися тікати. Ми також не затрималися біля вибухівки.

Гніт повільно догорів... і нічого не сталося. Ми чекали на вибух хвилин п'ятнадцять, потім Тимур підійшов ближче. Секунду він розглядав складені гіркою «цеглинки», відступивши на кілька кроків… І почав викидати динамітні шашки вниз. У воду впали п'ять чи шість брусків, потім Тимур махнув рукою, кликаючи нас.

— Це лайно, а не динаміт, — зневажливо сказав він. — Навіть не збирався вибухати, хоч і горів.

- Горів? — розгублено спитав я.

- Горів. Протух, мабуть, разом із зброєю. Чи не вибухівка, а манна каша.

— Манна каша не горить, — ображено заперечив Ілля, якому витівка з вибухом сподобалася найбільше.

Поки ми стояли біля невдалої міни, переживаючи свою поразку, Том почав щось пояснювати Крісу. Спочатку Кріс не звертав на нього жодної уваги, потім пожвавішав.

- Том сказав цікаву річ. Не вся вибухівка спрацьовує від вогню. Для деяких видів потрібний детонатор.

Я з подивом подивився на збентеженого фахівця. Том після пригоди з наркотиками явно жадав реабілітації.

- А де взяти детонатор?

— Спробуємо зробити з пороху. Автомати зіпсовані, але патрони цілі.

Патронів справді було багато. Якщо висипати з них порох, його могло набратися більше за кілограм.

Я знизав плечима. Заперечень не було, навіть Тимур, який все ще сподівається відновити автомати, не сперечався. Він з Крісом вирушив у замок готувати детонатор, а решта продовжували штовхатися на мосту. Тільки Меломан із Ігорком на сусідньому мосту «тримали оборону». Вони мали наш єдиний справний пістолет, що робило завдання оборони цілком розв'язним.

Ідея підірвати міст пройшла легко. Мабуть тому, що всі пам'ятали нашу розповідь про французький острів, що вже багато років користується перевагами двох мостів замість трьох. І в мене не було жодних сумнівів у правильності свого плану… А ось зараз, коли суєта приготувань залишилася позаду, я раптом замислився. Адже ми не знали, що було за вибухом мосту на четвертому острові: можливо, якесь покарання й було. А наш острів після витівки з Конфедерацією та викриттям Ігорка напевно був на особливому рахунку у прибульців. Може, й не варто було так поспішати?

Але відступати було вже пізно: Тимур із Крісом поверталися. У руках у Тимура виднілася маленька бляшана баночка з-під яблучного соку.

- Піде?

Я зазирнув у бляшанку — на три чверті її наповнював буро-зелений порошок.

- Це порох?

Мені чомусь здавалося, що порох має бути білим, як борошно чи цукор. Не знаю, як уявляли собі порох інші, але Тимур серйозно відповів: