Лицарі сорока островів - Сергій Лук'яненко

Я підняв сумку, зважив у руці. Тоненька, нейлон і лавсан. А важить забагато.

Світло-синя підкладка відірвалася від першого ж ривка. Відірвалася там, де міцну машинну строчку замінювали вшиті вручну гачки-застібки. На підлогу м'яко посипалися прозорі маленькі пакетики. Дрібний, як борошно порошок, запаяний у поліетилен.

Я зібрав пакетики назад у сумку. Білий порошок трохи поскрипував, коли я стискав поліетилен пальцями. Він, мабуть, дуже сухий. Цікаво, що з ним треба робити: ковтати, нюхати чи вводити у вену? Хоча останнє сумнівне, Тома не має шприца. Я вкрив його ковдрою.

Потім я пішов до Кріса.

Вранці Том помітно нервував, але в іншому поводився нормально. Кріс з незворушним обличчям провів розлучення мостами, ледве помітно підморгнув мені, проходячи поруч. Австралієць, схоже, вагався. Нарешті, наважившись, він підійшов до Кріса.

Командир не дав сказати жодного слова.

— Ти часто вживав наркотики? — російською спитав він.

Том захитав головою.

- Ясно. Тоді тобі легше буде почути, що вони зараз плавають у морі.

Том зрозумів. Губи в нього затремтіли, і він заговорив англійською так швидко, що я нічого не міг зрозуміти. Кріс так само швидко йому відповідав.

- Він був розповсюджувачем, - сказав Кріс, коли Том відійшов. — Точніше, передавав наркотики розповсюджувачам у школах. Тепер боїться, що коли повернеться на Землю, з нього спитають за зниклий товар.

- Ти його заспокоїв? — спитав я, дивлячись, як Том з Толиком ідуть мостом.

- Так звичайно. Я сказав, що ми ніколи не повернемось на землю.

7. КАПЛИТА НА ТРИДЦЯТЬ ШОСТИМ

Якби випадок із наркотиками стався раніше, наш острів вирував би кілька тижнів. А зараз, хоч моя нічна знахідка і стала всім відомою, на неї просто не звернули уваги. Розпад Конфедерації заступив собою все інше.

Ще два чи три дні на наших мостах було тихо. Недавні союзники з'ясовували стосунки між собою і не звертали уваги на воскреслий острів Алого Щита. Ми знову бачили на горизонті клуби диму, але так і не могли розібратися, на якому острові була пожежа. А потім нас почали атакувати.

Зазвичай напади йшли мостами з двадцять четвертого чи дванадцятого островів. Зрідка, для різноманітності, через територію тридцятого острова, як і раніше, порожнього і мертвого.

Напевно, нас вважали за головних винуватців усіх неприємностей Островів. Всі наші друзі з сусідніх островів кудись зникли — і Джордж Саліф з дванадцятого, і Лорка з двадцять четвертого. Можливо, їх уже не було в живих.

Ми билися з ранку до вечора, забувши про ті перерви та бої «напівсили», які за мовчазною домовленістю влаштовували раніше. Щодня хтось повертався з мостів пораненим, на день-два вибуваючи з Ігри. Мені розполосували мечем руку і всадили стрілу під коліно. Сталося це до образливого буденно: коротке звалище, в якому важко було розібратися, хто кого б'є, припинилося так само швидко, як і почалося. Я з бійки випав, кульгаючи, і з залитою кров'ю рукою. Мене підхопили Ілля та Меломан, відтягли назад. Меломан, хмурячись, обмацав мою ногу, велів відвернутися... Я квапливо відвів очі: бачити, як з твоєї власної ноги виколупують дерев'яним кинджалом стрілу, це не надто приємне видовище. Через півгодини я вже лежав у своїй кімнаті, забинтований, намазаний загоювальною маззю. Миттю вгамувався біль. Ритка, стала страшенно ласкавою і турботливою, і Інга, перелякана, а від цього колюча і задерикувата, метушилися навколо. За кілька днів я знову вийшов на чергування. На гомілки залишився шрам — опуклий, світло-рожевий, схожий на п'ятикутну зірочку.

Ніхто з хлопців не заводив більше розмов про нашу невдалу Конфедерацію. Та ми взагалі мали мало говорити один з одним. Ні про прибульців, ні про Божевільного Капітана, ні про плавання островами. «Зухвалий» так і залишився на березі, кинутий і повільно розсихається далеко від води.

Наш острів немов поринув у сон. У нескінченний, монотонний сон про безглузду війну на потіху прибульцям, що ховаються від усіх. Не знаю, нормально це