Пробудження Левіафана - Джеймс С. А. Корі

– Чекайте. Хочу зробити дзвінок.

Він швиденько набрав номер на терміналі, але за мить на сірому фоні з’явилось повідомлення «Мережа недоступна».

– Вирубили телефони? – запитав Джим.

– Я б це зробив у перші хвилини.

– Еге, – відповів капітан, хоча насправді про це не подумав.

– Отже, залишились ви і я, – резюмував Міллер, дістав з пістоля магазин і почав заряджати його патронами з кишені.

Голден, хоч і думав, що вже настрілявся на все життя, теж дістав свого пістоля і про всяк випадок перевірив набої. Він замінив магазин одразу після стрілянини в готелі, той був повним. Він загнав його назад і запхнув зброю за пояс позаду. Хоча Міллер свого не ховав, а тримав біля стегна, прикривши одягом.

Іти за групами через станцію до внутрішніх секцій укриттів було нескладно. Поки вони рухалися, то ніхто на них не звертав уваги. Голден зробив у пам’яті позначку: на перетині багатьох коридорів стояла озброєна варта. Повертатися назад буде дуже непросто.

Коли група, за якою вони йшли, врешті-решт зупинилась біля металевих воріт з намальованим на них стародавнім символом радіації, чоловіки прослизнули до чималої клумби із заростями густої папороті та чахлих дерев. Голден спостерігав, як фейковий коп відправив людей у сховище і легким порухом картки зачинив за ними двері. Всі пішли геть, залишивши одного на чатах. Міллер прошепотів:

– Давай попросимо його впустити нас.

– Давай за мною, – відповів Джим. Потім підвівся і попрямував до охоронця.

– Гей, телепню. Ти мав би бути в укритті чи в казино, тож швиденько киздуй до своєї групи,– визвірився типу коп, тримаючи руку на пістолі.

Голден демонстративно підняв руки і посміхаючись продовжував іти:

– Агов, я відбився від групи. Не туди звернув. Розумієте, я не місцевий.

Охоронець махнув кийком, вказуючи йти далі по коридору.

– Тудою-оно, поки не упрешся в рампу.

У темряві коридору нізвідки з’явився Міллер з пістолем у руках, направленим в голову охоронцю. Відкинутий запобіжник голосно клацнув.

– Як щодо того, аби ми приєдналися до попередньої групи? – вимовив він. – Відчиняй.

Чатовий дивився на Міллер краєм ока, не повертаючи голови. Руки піднялися вгору, кийок упав на кам’яну підлогу коридору.

– Чувак, ти не мусиш це робити, – мовив підроблений коп.

– Я типу думаю, що мушу, – не погодився Голден. – Краще роби, що він скаже. Він не найприємніша людина.

Міллер притис дуло пістоля до голови вартового:

– Хочеш дізнатися, кого ми у відділку називали безмозкими? Це коли постріл в голову в прямому сенсі виносить мозок з чийогось черепа. Зазвичай таке відбувається, коли пістоля притиснуто до голови жертви саме в цьому місці. Пороховим газам просто немає куди дітися, тож мозок виноситься якраз через вихідний отвір.

– Вони нас попереджали не відкривати це знову, після того як буде зачинено, – випалив не-коп так швидко, що всі слова злилися в одне, – і попереджали дуже серйозно.

– Я востаннє кажу, – попросив Міллер. – Наступного разу я просто візьму картку з твого тіла.

Голден розвернув охоронця обличчям до дверей і забрав з його кобури пістоля. Він сподівався, що всі Міллерові погрози були тільки погрозами. Хоча підозрював, що це не так.

– Просто відкрий двері, і ми відпустимо тебе, я обіцяю, – попросив капітан чатового.

Той кивнув, підійшов до дверей, застосував картку, а потім увів код на клавіатурі. Важкі противибухові двері прочинилися. За ними було ще темніше, аніж зовні. Декілька аварійних світлодіодних вогнів світилися темно-червоним. У цьому скупому світлі Голден розгледів тузні… ні, сотні тіл, що лежали на долівці нерухомо.

– Вони мертві? – запитав Джим.

– Я нічого не знаю про… – та Міллер його перервав.

– Ти іди перший, – штовхнув Міллер охоронця уперед.

– Чекай, – припинив рух Джим. – Я не думаю, що це гарна ідея просто так туди ломитися.

Три речі трапились одночасно. Охоронець зробив чотири кроки вперед, а потім впав на підлогу. Міллер голосно чхнув. Голосно. А тоді захитався, мов п’яний. Термінали обох – Голдена і Міллера – почали зле дзеленчати.

Міллер хитнувся назад і сказав:

– Двері…

Голден вдарив по кнопці, і двері зачинилися знову.

– Газ, – сказав Міллер і закашлявся, – там газ.

Поки відставний поліцейський кашляв, обіпершись на стіну, Голден поліз до терміналу, аби виключити дзижчання. Але тривога, якою блимав екран, не відносилась до забруднення повітря. Це були три клини, направлені вузькими кінцями всередину. Радіація. Поки він дивився, символ, який мав бути білим, змінив колір від агресивно-помаранчевого до темно-червоного.

Міллер теж дивився на свій, вираз його обличчя було важко зрозуміти.

– Ми вхопили дозу, – повідомив Джим.

– Я взагалі ніколи не бачив, щоб цей датчик був активним, – грубим і слабким після кашлю голосом відповів Міллер. – Що означає червоний колір?

– Він означає, що за шість годин у нас з ректума почне текти кров. Ми маємо потрапити на корабель, там є всі необхідні ліки.

– Що тут, курва… відбувається?

Голден ухопив Міллера під руку і потяг у коридор, до рампи. Джимова шкіра відчувалася теплою і свербіла. Він не знав, чи це променевий опік, чи психосоматика. З тією дозою опромінення, що він тільки-но отримав, здача сперми в закладах Монтани і Європи була вдалою ідеєю.

Ця думка викликала сверблячку в яйцях.

– Вони поцілили ядерною ракетою в станцію, – сказав Джим, – та де! Мо, вони просто намірялися жахнути. Натомість затягнули усіх сюди і запхнули в протирадіаційні сховища, які були радіоактивними всередині. І задушили газом, аби не пискнули.

– Є простіші засоби вбивати людей, – прохрипів Міллер. Він задихався після бігу коридором.

– Тож має бути ще щось, – підтримав Голден, – вірус, так? Той, що дівчину вбив. Він же …живиться радіацією.

– Інкубатори, – погодився Джо.

Вони дісталися однієї з рамп, що вели на нижні рівні, але помітили групу, яку вели два підробних копи. Голден притиснув Міллера до стіни, де вони могли заховатися в тіні закритої локшинної.

– То вони їх заразили, еге ж? – прошепотів Голден, чекаючи, поки група пройде. – Чи у підроблені антирадіаційні таблетки домішали. Чи та брунатна жижа розлита на підлозі. – Тоді що б не було