Пробудження Левіафана - Джеймс С. А. Корі

Він замовк, коли Міллер раптом рушив від нього до групи, що тільки-но підійшла до рампи.

– Офіцере, – звернувся детектив до одного з не-копів.

Обидва зупинилися, і один з них почав було говорити:

– Вам належить бути…

Міллер вистрілив йому в горло, якраз під пластину, що захищала обличчя. Тоді швидко розвернувся і вистрілив іншому охоронцю в стегно, трохи нижче пахвини. Коли чоловік заволав від болю і впав назад, Міллер добив його пострілом в шию.

Декілька громадян почали верещати. Міллер навів на них дуло і настала тиша:

– Ідіть на рівень чи два нижче і знайдіть, де заховатися. Не співпрацюйте з цими людьми, навіть якщо вони вдягнені, як поліцейські. Вони не збираються захищати вас. Пішли.

Люди подякували, а потім побігли геть. Міллер дістав з кишені декілька патронів і замінив вистріляні. Голден почав було говорити, та Міллер його перервав.

– Стріляй в горло, якщо зможеш. У більшості лицьова пластина і грудна не закривають все, і є проміжок. Якщо шия захищена, стріляй в середину стегна. Там найтонша броня. Питання рухливості. Зазвичай більшість падає від першого пострілу.

Голден кивнув, розуміючи, що це все має сенс:

– Добре, давай-но повернемося на корабель, поки не стекли кров’ю, атож? Більше не стріляємо в людей, якщо можемо без цього обійтись.

Його голос звучав спокійніше, ніж він почувався.

Міллер приєднав магазин і дослав патрон:

– Їй-бо, тут тре ще багатьох застрелити, аби це все закінчилося. Та менш з тим. Спочатку головне.

РОЗДІЛ 28. Міллер

Вперше Міллер когось вбив на третьому році праці в поліції. Йому було 22 роки, щойно одружився, думали про дітей. Як новачок на контракті, він отримував найнеприємнішу роботу: патрулювати такі рівні станції, де сила Коріоліса викликає морську хворобу. Приймати виклики щодо домашнього насилля в норах завширшки з корзину для сміття, охороняти витверезник, не дозволяючи хижакам зжерти невинних. Звична дідівщина. Він її очікував. Він думав, що пройде через це.

Виклик надійшов з підпільного ресторану майже в центрі мас. Не більше однієї десятої від нормальної гравітації, його внутрішнє вухо було у нестямі від зміни обертів.

Коли він думав про це, то міг пригадати звук підвищених голосів, швидку аж до нерозбірливості мову. Запах сиру, вирощеного в цистерні. Туманець від диму з електричної пательні.

Все сталося швидко. Підозрюваний вийшов з тієї діри з пістолем в одній руці. Іншою він тяг за волосся жінку. Міллерів напарник, ветеран з десятирічним стажем на ймення Карсон, вигукнув попередження. Підозрюваний розвернувся і витягнув руку з пістолем на всю довжину, мов каскадер на відео.

На тренуваннях їм завжди говорили, мовляв, ти не можеш знати, як діятимеш, поки не дійде до справи. Вбити іншу людську істоту було непросто. Хтось не може це зробити. Підозрюваний повів стволом навколо, відпустив жінку і зойкнув. Принаймні Міллерові, як з’ясувалося, це було не так вже й складно.

Згодом він пройшов обов’язковий курс психотерапії. Він плакав. Він бачив страшні сни, його трусило. Коротше, усі ті речі, на які копи страждають, але нікому не розповідають. Але навіть тоді це виглядало, мов щось таке на відстані, наче він забагато випив і спостерігав за власним блюванням. Чисто фізична реакція. Минеться.

З тієї ситуації він виніс відповідь на важливе питання. Так. Він може забрати життя, якщо треба.

Лиш тепер, проходячи коридорами Ероса, він отримав задоволення від вбивства. Завалити того виродка в першому бою було – мов виконати неприємну, але необхідну роботу. Задоволення прийшло після Жулі, та й не задоволення у повному розумінні. Короткочасне припинення болю.

Пістоль він опустив. Голден почав спускатися по рампі, Міллер ішов слідом, дозволяючи землянину очолити операцію. Капітан рухався швидше за нього з незбагненним атлетизмом людини, яка жила при різних значеннях тяжіння. Детективу здавалося, що він змушує Голдена нервувати, про що він дещо жалкував. Він не мав такого наміру, але мусив потрапити на борт їхнього судна, якщо вони хочуть розкрити секрети Жулі. Або, що важливіше, не сконати від променевої хвороби за наступні декілька годин. Це здавалося справою делікатнішою, аніж було насправді.

– Отже, – озвався Голден з нижньої частини рампи, – нам треба повернутися донизу. Але між нами і Наомі купа охоронців, котрі дуже розчаруються, коли побачать, як двоє хлопців прямують у невірному напрямку.

– Так, це проблема.

– Є варіанти?

Міллер знизав плечима і вперся очима в підлогу. Підлога Ероса відрізнялась від церерської – ламінат із золотими блискітками.

– «Труба» не має працювати. Якщо навіть працює, то в режимі локдауну, з зупинкою під казино. Цей варіант викреслюємо.

– Знову технічні коридори?

– Якби ми знайшли такі, що проходять між рівнями, – міркував Міллер. – Не простий шлях, але варіантів більше, аніж прокладати собі дорогу через стільки йовбаків в обладунках. Скільки маємо часу, поки твої друзі знімуться з якоря?

Джим подивився на термінал. Сигнал радіаційної небезпеки залишався темно-червоним. Міллера зацікавило, як довго він буде таким.

– Трохи менше двох годин. Часу має вистачити.

– Давай помізкуємо, – запропонував Міллер.

Коридори біля антирадіаційного сховища, воно ж смертельна пастка, воно ж інкубатор, були пустими. Широкі пасажі, побудовані для розміщення стародавнього будівельного обладнання, яке вигризло в Еросі простір, де мешкали люди, наразі повнилося лише звуками міллерових та голденових кроків та шумом повітряних рециклерів; виглядало це моторошно. Детектив не помітив, коли оголошення про небезпеку перестали лунати, але їхня відсутність була недобрим знаком. На Церері він би знав, куди йти, куди ведуть шляхи, як віртуозно пробратися з одного рівня на інший. На Еросі все, що вони мали, – так це обґрунтовані здогадки. Що само по собі не так вже й погано.

Але він розумів, що шлях буде задовгий, гірше того, вони не говорили про це, ніхто анічичирк – чоловіки почали пересуватися повільніше. Наслідки не були ще такими очевидними, але детектив розумів, що їхні тіла почали руйнуватися під дією величезної дози опромінення. І краще не стане.

– Так, тут десь мали б бути службові коридори, – озвався Голден.

Міллер додав:

– Варто спробувати і станцію «труби». Вагони снують у вакуумі, але десь паралельно мусять проходити технічні шахти.

– Вважаєш, вони їх не перекрили?

– Можливо, – відповів детектив.

– Гей! Ви двоє! Якого дідька ви там нагорі робите?

Міллер оглянувся через плече. Двоє чоловіків у поліцейських обладунках загрозливо їм махали. Голден видихнув з повітрям якусь лайку. Міллер звузив очі.

Штука в тому, що хлопці