Фіолетова загибель - Володимир Миколайович Владко

Ця свідома неувага могла б образити кого завгодно, але не Фреда Стапльтона, захопленого своїми далекосяжними діловими проектами.

— Ну, звичайно, — полегшено й знову запалюючись, відповів Фред. — Ти сам збагни: мені легше було б розмовляти з промисловими акулами, коли б у мене в руках були зразки плісені з тих блюдець. Та вони у мене відразу були б ось де, — вказав він на свій стиснутий мускулястий кулак. — І нічого не могли б заперечити. Адже комерція — велика річ, особливо коли вміти як слід показати товар. А це я вже беруся зробити якнайкраще, — з певністю закінчив Фред. Він очікувально подивився на Клайда, немов не помічаючи Меджі, і додав таким тоном, наче ніяких заперечень уже бути не може: — Отож ти згодний з моїми планами й пропозиціями?

Клайд не відповідав. Він зосереджено дивився кудись убік, немов зважував у думці те, що почув від Фреда. Може, Фред і мав рацію. Кінець кінцем, в усій цій розмові немає нічого дивного: практичний Фред Стапльтон з усіма його хибами й недоліками інакше міркувати не міг. А як би повівся в цьому випадку Джеймс Марчі? Клайд згадав, як обурився Коротун, коли Фред запропонував йому організувати щось схоже на фірму для використання його космічної плісені. Джеймс довго не міг заспокоїтися, так розсердив його напівжартівливий проект Фреда Стапльтона. А тепер усе це далеко не жарти… «Ні, звичайно, Джеймс був би проти, — вирішив Клайд. — А взагалі — у пропозиціях Фреда немає нічого поганого, особливо тепер…» Метеорит з плісенню нікому з них не потрібен, і Клайд сам охоче б його знищив, як і ті блюдця, що так славно спалахнули у вогнищі. Знищив би, коли б міг… До речі, а як же й справді з ним бути?.. Він раптом почув голос Фреда, який лунав немов здалека:

— Ну, так кажи, Клайд: згоден ти чи ні? Скільки мені доведеться ще запитувати? — В його голосі відчувалося роздратування.

Клайд підвів на нього очі.

— Припустімо, що погоджуюсь, — відповів він непевно і побачив, як Фред відразу ж просяяв. — Але… — додав він із сумнівом, — але як ти зможеш підійти до метеорита, щоб узяти звідти плісень? Іншої ж немає. Без протигаза, в усякому разі, зробити це неможливо. І ніякі мокрі рушники тут не допоможуть, — Клайд поглянув на Меджі, що сиділа пригнічена і смутна.

— Ну й чорт з ними, з рушниками! — вигукнув Фред. — Мені зараз плісень і це потрібна. Для домовленості вистачить і того, що я скажу. Хлопці з «Байолоджікал Лімітед» знають, що я дарма не базікаю. А потім уже їхні вчені знайдуть спосіб, як взяти плісень з метеорита. Звичайно, коли б ти не спалив плісені у блюдцях… ну, обійдеться й так. Ти скажи прямо: згоден?

У голові Клайда пробігали суперечливі думки. Дуже вже несподіваним було все це, Фред надто поспішав, просто непристойно квапився здійснити свої плани. «Але ж він все одно не вгамується, такий уже в нього характер. А ставлення Джеймса… Сам Коротун написав у своєму останньому листі, що він вирішив, коли дослід пройде успішно, передати плісень для дальших досліджень спеціалістам. Коли дослід пройде успішно… та куди вже успішніше, — гірко подумав Клайд, — плісень цілком довела свої згубні властивості після мутації!»

— До того ж, Клайд, сам Джеймс написав у своєму листі, який ти щойно читав, що він хоче одного: плісень мусить давати людям користь, — упевнено додав Фред, виразно дивлячись на Клайда. — Хіба я це пропоную це саме?

«Так, Джеймс Марчі написав про це в своєму листі, — погодився в думках Клайд Тальбот; а хіба могло бути інакше? Знаючи Коротуна, знаючи його безмежну доброту й любов до людей, прагнення віддати кожному те найкраще, що він сам мав, хіба можна було уявити його собі інакшим? — Дорогий Коротунчику, як же безконечно шкода, як жахливо, що ми тепер змушені вирішувати долю твого відкриття без тебе!..» І Клайдові на мить навіть здалося, що все це лише поганий, страшний сон. Джеймс-Коротун зараз відхилить завісу палатки, увійде сюди і, куйовдячи борідку й поблискуючи скельцями окулярів, скаже лагідним голосом якісь дуже переконливі слова, і все відразу стане чітким і зрозумілим. Але завіса палатки лишалася закритою, і тільки холодний, невгамовний вітер судорожно тріпав її. Клайд одвів очі від входу в палатку. Його задумливий погляд зустрівся з очима Меджі, в яких він побачив те саме хвилювання і чекання. Можливо, лише для того, щоб відтягти рішучу відповідь Фреду, він звернувся до неї:

— А ви, Меджі? Чому ви нічого не кажете про плани Фреда? Як ви ставитеся до них?

Фред Стапльтон незадоволено пробурмотів щось неясне: можна було тільки зрозуміти, що він, як і раніше, ставиться несхвально до дивного, на його погляд, наполегливого бажання Клайда Тальбота залучити дівчину вирішувати питання, що стосувалося лише їх обох. Меджі відчула це й ухильно відповіла:

— Я в цьому нічого не розумію, Клайд. Вам краще вирішувати без мене. Напевне, Фред добре знає те, про що говорить…

— Ще б пак мені не знати! — самовпевнено кинув Фред; він чомусь побоювався, що Меджі негативно поставиться до його планів, а вийшло все гаразд. — От бачиш, Клайд, я ж казав тобі! Ну що ж ти вирішив?

— Що ж, можеш діяти, — неохоче погодився той. — Правда, я не дуже вірю, що в тебе все піде так гладко, як ти припускаєш. Але, кінець кінцем, це твоя справа.

— Скажемо, не тільки моя, а й твоя, — багатозначно відповів Фред Стапльтон.

Але він був такий задоволений своєю перемогою, що вирішив не утрудняти себе зайвими доказами.

Після невеселого обіду, під час якого говорив тільки Фред Стапльтон, розвиваючи широкі плани, як він завоює ринок новим препаратом з космічної плісені, — виникло питання, — його теж поставив Фред, — як бути далі з метеоритом, що і досі лежав на березі гірської річки під крислатим кедром?

— Певна річ, з ним нічого не